Читать «Тайники розкриваються вночі» онлайн - страница 151

— Босоніжок, скажімо, сотні півтори-дві за зміну.

— Сто тридцять пар, — уточнив Юрій. — А на воронезькій фабриці — сто дев'яносто — двісті. Хто виграв і хто втратив від ваших махінацій?

Постачальник мовчки знизав плечима.

— Втратила держава, люди, ті самі, за яких ви нібито вболіваєте… Ви обікрали їх…

— Ну, знаєте, — обурився Штром. — Я ні до кого в кишеню не ліз!..

— Ще й як, Марку Аврелійовичу!.. Не удавайте, ніби ви цього не розумієте… За скільки продавалися «ліві» — спідниця-криполін, пара босоніжок чи берет?..

— Усі продавалися однаково, — вихопилося у Штрома, і він раптом зашарівся так, що з рудого став червоним. — Я маю на увазі, що не було в нас ні «лівої», ні «правої» продукції, — намагався викрутитися він, зрозумівши, що необачно визнав продаж через крамницю краденої продукції.

— Це ми вже запишемо, — рішуче зауважив Юрій, беручи ручку. — Моє запитання і вашу відповідь.

— Ви порушуєте угоду, — заперечив Штром.

— Можете не підписувати…

Штром махнув рукою.

— Ви вважаєте, що не обкрадали людину, яка купувала в крамниці «вашу» продукцію по державній ціні? Скільки коштує, скажімо, берет?

— Півтора карбованця.

— А собівартість?

— Ну, копійок п'ятдесят-шістдесят. Але ж і держава продає по півтора!

— По-перше, держава повертає трудящому цю різницю у вигляді дитсадка, школи, поліклініки, стадіону, парку, будинку відпочинку тощо, а ви, здається, нікому з покупців не повернули й копійки. По-друге, і ті п'ятдесят копійок, які державна фабрика витратила на сировину, на зарплату робітникам, на машини, ви теж украли!.. Ех, ви, економіст!.. «Нікому в кишеню не заліз!» Всім залізли!

— Знаєте що, — раптом сказав Штром, розуміючи, що його карта бита і міліція має серйозні докази злочинів. — Ви на мого голову відразу стільки звалили, що мені замакітрилося. Дайте спокійно обміркувати все…

— Гаразд, — погодився Юрій. — Але подумайте й над тим, щоб більше не марнувати часу, не блукати манівцями. Приготуйтесь прямо й чесно відповідати на всі запитання.

— Я обіцяю вам, — урочисто почав Штром.

— Згадайте, скільки і кому давали хабарів, — перебив його лейтенант. — Скільки виготовлялося на фабриці «лівої» продукції, як і через кого її збували… — Юрій передихнув. — Скільки платили Бублейникову за крадений поролон… Його свідчення в мене теж є…

У Штрома перехопило подих. Він так і закляк, розкривши рота й вилупивши на оперативника очі. Про кого завгодно був готовий почути, але про Бублейникова, якого, крім нього, ніхто навіть із їхньої компанії не знав?!

— І згадайте, де ваші цінності… Награбоване треба повернути.

— Але ж нічого не знайшли! — жалісно скрикнув Штром.

— Якщо самі повернете, Марку Аврелійовичу, це полегшить ваше становище. Скористайтеся такою можливістю, поки не пізно…