Читать «Скарб Зеленого Байраку» онлайн - страница 9

А часом дівчинка просила батька заграти на бандурі. Нехотя брав Марко бандуру і грав та співав завжди сумне. Чи про невольників і гайдамаків, чи про сестру, що за сльозами не впізнала рідного брата.

Оксанка уважно дивиться, як батько перебирає струни, а потім і скаже:

— А тепер грайте, татку, а я співатиму.

Дивувався Марко, як донька швидко запам’ятовувала найскладнішу пісню, не помилялася ні в словах, ні в мелодії. І голос у неї такий чистий, сильний, ніби той журавлиний крик у високому небі. І думав Марко: великий хист у його доньки до співу. Вчителя треба, та де ти його візьмеш. І гроші на це потрібні великі.

А Оксанка тим часом узялася й до бандури. Вдень, коли татка не було вдома, знімала з гвіздка бандуру і починала водити пальчиками по струнах. А коли цю струну торкнути, а не цю? Глянь, бандура відповідає. Таткові не казала нічого, хотіла сама зрозуміти і навчитися грати.

Платтячка Оксанці прала хрещена матір — тітка Ганна. І скупає Оксанку, голівку розчеше, а до весни тітка Одарка — Горпинина сестра — і хрещена неодмінно вишиють їй сорочку. Та й сама Оксанка вже навчилась вишивати, по-своєму вигадуючи візерунки. Звичайно, дівчинці ще далеко до такої майстерниці, як хрещена, але вона знаходила своє і гарне.

«Треба вчити доньку. Вчити всього — вона здібна до будь-якого діла», — часто думав Марко.

Коні й лисиці

В панських стайнях були племінні арабські скакуни, палкі кабардинські й ахалтекінські коні. У тих самих стайнях поряд із чистокровними стояли звичайні робочі і роз’їзні коні. Захворіє кінь, хвороба може перекинутись і на дорогих коней, тоді не вбережеш їх. Хоч який багатий пан Шнейдер, а ветеринара не мав. Марко звик, що в кавалерійському полку коней оглядав і лікував ветеринар. А в панів інше на думці — хай росте швидше, щоб дорожче продати чистокровного коня.

І ще одне обурювало Марка. Молодий панич, з вигляду млявий, ставав зовсім інший тільки-но забачить зайця. Пустить собак і за ним кар’єром коня. Коней брав найпрудкіших, швидше за вітер мчали полем.

Чого вартий заєць? П’ятдесят копійок. А кінь із племінних коштує сотні. Та не в сотнях справа. Маркові шкода красенів. Шнейдер іноді гасав за зайцями доти, доки кінь під ним не падав.

Молодий пан кілька разів уважно стежив, як Марко виводив і сідлав Змія хотів зрозуміти, чому тварина слухає тільки конюха. Змій легко, ніби граючись, полишав далеко позаду найпрудкіших скакунів.

І Едуард вирішив, що кращого коня для полювання йому не знайти. Ні лисиця, ні заєць від нього не втече. Та й красивішого, не тільки у сусідів поміщиків, а й у своїй стайні немає.

Якось уранці він наказав Маркові сідлати Змія.

Марко нагадав про норов коня. Та Едуард навіть бровою не повів:

— Роби що сказано — веди сюди Змія, а решта не твоє діло.

Знизав плечима конюх, посміхнувся: далеко, паничу, не заїдеш. Сідлає коня, а той м’якими, теплими губами хапає Марка за руки, голосно дихає йому в обличчя, ніби радіє з того, що помчить у степ, на простір.

Нічого не скажеш, Едуард Шнейдер спритно скочив у сідло і втримався, коли Змій став дибки, а потім стрибнув уперед аж на три сажні. Марко стоїть і дивиться. А панич розізлився і як уперіщить коня нагайкою.