Читать «Скарб Зеленого Байраку» онлайн - страница 12

Лисиця, ледве пересуваючи ногами після довгої втечі, Зайшла до печери і відсахнулася. Звідти пахнуло залізом, а де залізо, гам завжди і людина, що несе смерть. Страшний запах линув з невеликого підвищення, але скрізь було тихо. Втомлена лисиця, згорнувшися клубком, міцно заснула.

Так і оселилася перша лисиця в печері. Надходив час, коли в неї мали з’явитися лисенята, і кращого захисту їй не знайти.

Покоління за поколінням виводились у печері хитрі лисиці.

Удень жодна лисиця не виходила з печери. Тільки вночі вони вирушали полювати в степ або на пташник. Зовсім привільно стало, коли в парку розвели фазанів та куріпок. Лисенята росли міцні й сильні, з пухнастим хутром, яке дуже цінували мисливці.

Шнейдери давно відрізняли печерних лисиць, та де вони виводились, не знали ні пани, ні об’їждчики.

* * *

На початку листопада кілька днів, як для такої пізньої пори року, була тиха і тепла погода. Співали пташки і, здавалося, не пізня осінь стоїть на полях, а рання весна. Потім війнув вітер, затягло хмарами збляклу блакить неба, засіяла мжичка, незабаром дихнуло холодом, і крапельки дощу, падаючи на землю, одразу замерзали. Тонка, мов скло, крига вкрила все.

Лисиця ввечері вийшла з печери. Рвучкий вітер мало не збив її в ставок, і вона повернула в печеру. Але город знову примусив її йти на полювання.

Кілька разів лисиця насилу трималася на виступі і, чіпляючись за каміння, нарешті, впевнено стала на землю. Озирнулась і пішла по заростях дерези й тернини.

В кущах спіймала двох куріпок. Наїлась, але в печеру повертатися було небезпечно — доводилось шукати захистку десь тут. Скоро вона знайшла в густих заростях глоду та шипшини зручне місце й пересиділа увесь день і наступну ніч.

Увечері випав сніжок, але мороз не слабшав. На світанку лисиця підвелась і подалася ловити мишей. Лід був притрушений снігом, лисиця кілька разів підковзувалась і падала саме тоді, коли її лапи мали вхопити гризуна. Та все одно полювання було вдале.

Ще вдосвіта в панському будинку засяяли вогні. Едуард Шнейдер збирався на полювання. Лакей приніс йому до кімнати сніданок. Панич поїв, надів патронташ, узяв рушницю, неквапом пішов парком і невдовзі побачив сліди лисиці. Відбитки лап на снігу здалися мисливцеві дуже великими, він зупинився й уважно розглядав їх. Тут пройшла хитра лисиця, яку він давно шукав.

Сліди петляли серед кущів, мисливець терпляче, непоспішаючи, розплутував їх. Та йому не щастило, він двічі впав на слизькому, і лисиця почула шурхіт. Прислухалась. Здогадалася — смерть іде за нею. Швидко побігла до печери.

Вийшовши на галявину, Шнейдер зрозумів, що наполохав звіра, слід тепер лежав рівно, просто до скіфської могили. Едуард задоволено усміхнувся: попереду урвище, праворуч висока й міцна огорожа, ліворуч — маєток, лисиця бігла в пастку. Якщо взяти трохи вліво, то звіра можна затиснути в куток між огорожею і урвищем. Дітись лисиці ніде і вогняно-червоне хутро легко стане його здобиччю.

Так розміркував мисливець і наддав ходи.

А лисиця тим часом зійшла на виступ, по якому вже сотні разів сходила.