Читать «Грот афаліни» онлайн - страница 12

Так-сяк посадили Мансура на зчеплені в замок чотири руки, понесли в село.

Вищав, бігав навколо них собака.

4

Було і плачу, і крику.

І не тільки в Мансуровій хатині, а по всьому селу. «Людоньки, та що ж це робиться?!» — звідусіль голосили жінки. Стискували щелепи похмурі чоловіки — у безсиллі й гніві. Кому поскаржишся? Хто допоможе? До бога — високо, до султана — далеко. Та й ходили ж до султана, скаржилися і просили милості. Ну, а що з того? Не батько він своєму народові, ні… Добре, що ще ходаків живими відпустили.

Дехто побіг на берег лагуни. Якщо не врятують свої пальми, то хоч зелені горіхи зберуть. Не було вже у людей ні страху, ні поваги до Лі Суня. І відлупцювали його, і розкидали все його ошмаття, відібрали горіхи. Особливо старався Амара.

— Я вам це пригадаю… Я вам пригадаю!.. — погрожував Лі Сунь.

На американському катері він поторохтів на Гірський.

Повернувся майже опівдні з п'ятьма поліцейськими і чиновником з папкою під пахвою. Поліцейські були у чалмах, з карабінами і кривими тесаками, більшими, ніж криси-кинджали. Чиновник був одягнутий, як індієць — у чорній шапочці, схожій на пілотку, в білому сюртуку і білих штанях. Катер з ними ввійшов у лагуну, не зменшуючи швидкості, з розгону ткнувся у білий пісок. Скинули трап і всі п'ятеро поліцейських, чиновник і китаєць зійшли на берег.

Пішли одразу не в село, а до наметів, де розташувалися американські солдати й офіцери. Перешіптувалися, розмовляли там, може, з годину, про щось домовлялися.

Гострі очиці в Лі Суня…

— Гей, ви! — помітив він Янга і Туна, які залягли під кущами і стежили, що діється в лагуні і на березі. — Покличте сюди Ганеша! І швидко: одна нога тут, друга там!

Янг і Тун показали йому язики, перекривили і… зникли в гущавині.

— Не покличуть. Але я сам знаю, де Ганеш живе і де той розбійник. Будь ласка, йдіть за мною! — покликав він поліцейських.

Амару зловили, привели під Дерево Сходів. Привели старосту.

— Іменем Його Величності султана!.. За замах на священну і недоторканну приватну власність!.. — вигукував високим, ледь не зривався, голосом чиновник, ніби виступав перед багатолюдним натовпом.

Амару поліцейські кинули на землю й відлупцювали бамбуковими палицями. Так само побили й Ганеша — за то, що зовсім розбестив своїх односельців, не стежить за порядком. Добре побили — не зміг підвестись.

— Не прикидайся, негіднику! — почали штовхати його ногами. — Скажи спасибі, що не арештували й не віддали до суду!

Але Ганеш не вставав.

— Краще зовсім добийте… Я не переживу цього сорому… — стогнав він.

Знову підрядився скликати всіх крамар Лі Сунь.

Поки люди збиралися, поліцейські знемагали від спеки. То один, то другий брали кокосові горіхи, одним ударом зрубували їм маківки, ніби голови ворогів султанату і смоктали сік. Підносили й американцеві-офіцерові, який стояв тут таки і байдуже дивився на екзекуцію.

Прийшло зовсім небагато людей — може, третина тих, що були вчора на сході.

Топким гавкітливим голосом чиновник говорив, що часу на роздуми у людей було багато. Тепер усі мають зібратися за дні години. У лагуні біля берега на них чекають катер і вельботи, американці всіх безкоштовно доставлять на Гірський.