Читать «Грот афаліни» онлайн - страница 11

Спустилися в протоку між третім і четвертим острівцями. Янг з Туном упірнули і відразу ж виринули.

— Не витримати! Голова розколюється!

І тут їх помітили з понтона: закричали, замахали руками, щоб вилазили з води і забиралися геть. Але хлопці тільки запливли за острівець і знову почали стежити зі схованок, дивитися, що робиться на понтоні, біля понтону і рифів.

Ось із води один за одним виринули двоє у масках і з балонами за плечима. Їм допомогли вилізти на понтон, зняти балони. А маски позривали вони самі, важко дихаючи й прочищаючи пальцями вуха. Собака нетерпляче скімлив, хотів загавкати на незнайомих, але Мансур затиснув йому писок, пригнувши до скелі. Робітники, які працювали на понтоні, витягували з води чорні шланги з гострими залізними наконечниками.

— Може, якийсь скарб сховали? — у Мансура загорілися очі.

— Дурня такого, як ти! — плюнув Тун.

— Я підпливу туди під водою, подивлюся. Я вмію дивитися під водою! — Мансур посунув зі скелі ногами вниз.

— Тихо, вони відпливають! — показав Янг на корму понтона, де заторохтів двигун, завирувала буруном вода.

Понтон відпливав поволі, коло борту стояв чоловік у шортах і пропускав через долоні дроти, які вели під воду.

— Гуд! Стоп! — прозвучала команда на понтоні.

— Я пірнаю! Бо потім не знайдеш цього місця! Потримайте собаку! — Мансур відіпхнув собаку, який вбирався лізти за ним, і впірнув. Спинити його не встигли.

У ту ж мить на понтоні один з дядьків махнув рукою, і глухий вибух стрясонув усе навколо. На місці рифів і атольчиків, що перегороджували вхід у лагуну, здійнялися величезні білі стовпи води і уламків коралів. Упали, зашльопали важко у воду уламки рифів.

— Мансур!!! — закричали перелякано Янг і Тун, ластівками злетіли в повітря, шубовснули у воду. Скочив за цими і собака.

Мансур сплив серед різнобарвних риб якось неприродно, догори животом, потім перевернувся на бік, почав занурюватися у воду. І тут його підхопили Янг і Тун, потягли до острівця. Повернув за ними й собака.

З Мансурових вух і носа текла кров. Його трохи поторсали і він закашлявся, випльовуючи воду. Живий!

— Мансуре! Скажи хоч слово! Мансуре! — благали хлопці. Собака тихо заскавучав.

А Мансур тільки стогнав і скреготав зубами, очей не розплющував.

— Та що ж це робиться?! — закричав Тун. — Учора двох убили і сьогодні… Що нам його батько скаже?!

— Швидше в село, можливо, хтось йому допоможе… Переверни долілиць! Трохи підніми! — коли Тун підняв Мансура, Янг підліз під нього так, щоб голова й одна рука Мансура були на одному плечі, а друга рука — на другому. Ступив, зігнувшись, у воду. — Збоку пливи, страхуватимеш.

Важкий був Мансур. Поки дісталися до третього острівця, а потім до другого, Янг сам наковтався води. Далі вже тягли Мансура удвох, під руки, поклавши його на воду горілиць. Янг гріб лівою, Тун — правою рукою.

На мисі-півострові відпочили — не довго, щоб тільки трохи вернулася сила. Кілька разів притиснули Мансурову спину, поклавши животом на коліно Янгові, бо хлопець, поки тягли, знову наковтався води.