Читать «Карнавал у Марокко» онлайн - страница 22

Це було жахливо. Незвичайний ринг, хистка підлога, незвичайне середовище. Ота зціпив зуби, щоб не закричати про це. Все одно нічого не помогло б. Краще це проковтнути, бути уважним і надто не танцювати, прикипіти ногами до палуби, по-боксерському це чи ні…

— Ready? Починайте! — вигукнув Перрейра, скинув піджак і вийшов з Гадюкою на ринг.

— Де рефері? — запитав Ота.

— Ось, — тицьнув на себе пальцем Перрейра.

— Що? Я протестую!

— Не відкручуйтесь, — засміявся Перрейра. — Це справді так, і нічого тут уже не вдієш: рефері — я.

5

Ота Скала чекав у своєму кутку, повернувшись обличчям до публіки, й дивився на Марселя Петіжана, чемпіона Ельзасу, який стояв поруч стюарда з секундоміром у руці. Бачив, як Марсель підняв руку, як стюард підняв паличку… і тієї ж миті, коли пролунав удар гонга, подумав, що навряд чи почує другий удар, який сповістить про закінчення раунду.

Ота обернувся. Гадюка стояв майже посеред рингу — певно, вискочив із свого кутка, як хижак, хоч гонг іще лунав; хотів, видно, якнайскоріше закінчити цей двобій, з якнайбільшим ефектом і славою. Він уже скинув майку. Величезні маслаки, пучки м'язів, які блищали, наче мідні лати, робили його ще більшим. Здавалося, очі у нього заплющені, проте бачив він добре. Його правиця несподівано випросталася, наче кийок, цілячись в Отине підборіддя, точніше, в кінчик Отиного підборіддя, коли мозок дав кулакові наказ ударити. Але Ота відхилився, і «кийок» просвистів у повітрі… Мить — і Гадюка знову насторожі, готовий до нападу, тимчасом як примружені, мов невидющі, очі шукали нову ціль. Ота знав, що Гадюка знову цілитиме в підборіддя.

Він знав це так само певно, як і першого разу, коли встиг одхилитися, бо прочитав усе в Гадючиних примружених очах. Це було на подив легко. Гадюка дивився туди, куди хотів послати кулак, і його повіки, хоч і напівзаплющені, не змогли приховати напрямок погляду або змінити його. Холодні, зелені, гадючі очі, що проглядали крізь щілини, телеграфували про небезпеку, а Ота навчився читати такі телеграми ще вдома.

Колись у Броді у них був чудовий боксер, теж вельтер, який зазнавав поразок тільки через маленьку помилку: він не вмів одвести погляд од того місця, куди хотів ударити. Враження було таке, наче перед кожною атакою боксер посилав суперникові бездротову телеграму з відповідним попередженням. З нього сміялися, прозвали Телеграфістом, але він ніколи од цього так і не відучився. Просто не міг інакше. Не міг навіть примружити повіки й дивився крізь вузенькі щілинки, як Гадюка. Але той у Броді був аматор, простий бляхар…

Зненацька Ота відхилився вдруге. Так, Гадюка знову цілив у підборіддя. Мабуть, цей Гадюка такий дурень, що спеціалізувався виключно на ударах у підборіддя; мабуть, він уже нікуди не битиме й чекатиме тільки миті, коли суперник упаде! Ота зціпив зуби і засміявся. Несподівано він відчув себе набагато впевненіше, ніж коли б завдав Гадюці влучного удару. Поки що він навіть не пробував цього зробити. Йому досить було витримати один раунд за десять франків, він справді починав вірити, що витримає. Принаймні цей раунд! Потім Гадюка змолотить його й зрештою нокаутує, мабуть, у нього в запасі є якісь професійні фінти…