Читать «Карнавал у Марокко» онлайн - страница 12

Це була досить неприємна хвилина, і викликав її пан Дантон.

3

Прокинувшись над ранок, Ота, ще напівсонний, помацав під подушкою, чи гаманець на місці. Досі він ніколи його туди не ховав, а от учора ввечері заховав. І це теж через пана Дантона та його баляси. Найімовірніше, той просто лякав його… А втім, важко сказати…

Стискаючи в пальцях клятий гаманець, Ота втупився в бляшану стелю. З арабами йому вже доводилося стикатися, і він мав тут певний досвід, але не знав, добрий то досвід чи поганий, і в цьому полягала трудність. Позаминулої зими на шахти в Епінак їх приїхала ціла армія, всі худі, жовті від холоду, як усохле листя, ї всі схожі один на одного, хоч у декого було подерте пальто, в інших тільки ковдра, накинута на плечі, деякі ж поверх ковдри надягли свої білі, брудні бурнуси, а голови обмотали ганчір'ям. А проте вони були, мов яблука з одного дерева: Ібрагім схожий на Алі, Алі — на Юсуфа, Юсуф — на Ібрагіма. Ота ніяк не міг. Їх розрізнити, хоч і жив у сусідньому бараку й зустрічався з ними більше, ніж хто інший.

Було їх сто п'ятдесят і одна трирічна дитина, Селім. Ніхто не міг збагнути, як із малим хлопцем араби пройшли непомітно на пароплав, — казали, що батько хлоп'яти, Алі, проніс його в клунку з манаттям, загорненого, як ляльку. Тільки аллахові відомо, як Селім не задушився. Безперечно, його було б дуже шкода, бо то була чудова дитина — зовсім малесенька, але розумна людинка. Його залишали в бараці, бо не знали, що з ним робити, і, поки батько був на роботі, Селім сидів на порозі, бавився камінцями або котушкою ниток. Зовсім сам. Нічого не хотів, нічого не вимагав, здається, навіть голоду не відчував, хоча їв тільки вранці і ввечері, коли Алі був удома. Та щоразу, коли хтось заходив, Селім підводив голову і всміхався, наче був страшенно щасливий.

Мабуть, саме тому Ота Скала так часто туди ходив; це було приємно — приносити щастя. Він давав Селімові побавитися своїм годинником, учив його говорити по-чеському, але згодом облишив, бо через півроку засвоїв від арабів трохи їхніх слів і хотів навчитися більше. Просто так, для забави, адже то страшенно дивна мова, до того ж араби, — це були алжірці, — раділи, коли він озивався до них їхньою мовою. За рік Ота вмів краще по-арабському, ніж вони по-французькому, й написав про це додому довгого листа… Селім весь час бавився його годинником, і араби всміхалися, а найбільше батько Алі. Важко було сказати, що це люди з Африки, хіба що видавали їх мова та колір шкіри. У всьому іншому між європейцями й арабами майже не було різниці, тільки платили їм менше — вони працювали за дві третини того, що одержували інші. Але Оту це не обходило; він платню не визначав і, крім, того, одержував повну тарифну ставку, як усі білі.