Читать «Зоряні крила» онлайн - страница 6

Дівчина помітила його захоплений погляд. Вона сиділа нерухомо, тільки тонкі, трохи випнуті губи стислися, наче ховаючи посмішку. Від цього на її обличчя ліг вираз суворого, трохи підкресленого спокою. Вона не звертала на його погляди ніякої уваги. Маленька книжка лежала на її колінах, і книжку цю Юрій прекрасно знав. Це були дослідження з теорії міжпланетних перельотів.

Крайнєв здригнувся. Він хотів спитати дівчину, звідкіля в неї ця книжка, і не наважився. Дівчина нічого не помічала. Юрій встав і, рангом відчуваючи, як обважніло все його тіло, пішов до виходу з альтанки. Він був певен, що дівчина не оглянеться на нього. При виході озирнувся. Дівчина сиділа нерухомо. Вітер висмикнув із гладкої зачіски пасмо темного волосся.

Крайнєв вийшов. Він ішов майже машинально, не розбираючи, куди йде і хто трапляється йому назустріч.

Опускаючись вниз по довгій темній алеї, Крайнєв вийшов на майдан Третього Інтернаціоналу. Там він мало не потрапив під автобус.

У Пролетарському саду було темно і вогко. Парочки сиділи на всіх затінених лавах. Освітлені лави залишалися вільними.

Крайнєв підійшов до урвища над Дніпром і довго дивився вниз. Вогні мерехтіли і переливалися на воді. Вони були зеленкуваті і нагадували очі дівчини. Вітер не припинявся. Він налітав з-за Дніпра, легкий і вологий.

Весняний парк, вечір, закохані і вітер викликали давно не відчуваний настрій. Захотілося і собі ходити от так під руку з дівчиною, теплою і ніжною, говорити їй чудні слова або розказувати фантастичні казки.

Вітер дужчав. Зорі на обрії зникли. Зі сходу надходила гроза. Далекі зірниці спалахували за Дніпром.

Було приємно зразу після тиші парку почути гамір великої вулиці. Не поспішаючи Юрій підходив до трамвая, який з Радянської площі йшов Володимирською вулицею і проходив повз оперу. У вагоні було майже порожньо, але Юрій став біля дверей, бо сидіти не хотілося.

В цей вечір багато подій випало на долю професора Юрія Крайнєва. Бувають дні, години такого сконденсованого часу, коли події йдуть одна за одною і за якихось півгодини їх відбувається більше, ніж за півроку.

Трамвай доїздив до Золотих воріт. Юрій стояв у дверях, недбало розглядаючи перехожих. Раптом він стрепенувся і заметушився. Дівчина у темному капелюшку завертала за ріг.

Юрій не вагався. Він стрибнув на брук саме на перехресті двох трамвайних колій, його схопили сильні руки, і, підвівши толову, він побачив білий шолом міліціонера.

— Добре, що я вас впіймав, а то ви могли б упасти, — повчально сказав міліціонер, — три карбованці штрафу, громадянине.

Юрій віддав три карбованці і озирнувся. Може, він ще встигне її наздогнати.

— Одержуйте квитанцію, — сказав міліціонер, подаючи Юрію три білих квиточки.

Юрій несподівано сказав «дякую» і пішов за ріг вулиці. Він ішов швидко, розмахуючи руками і поводячи плечима в такт ходи. Він думав, що дівчина встигла відійти вже далеко, і мало не налетів на неї.