Читать «Зоряні крила» онлайн - страница 5

Низький гудок прорізав повітря. Юрій озирнувся. Відкрита чорна машина мчала вулицею. Валя сиділа за рулем, і вітер розвівав її пишне золоте волосся.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Юрій ішов уздовж вулиці Леніна. Навколо нього сновигали люди, швидко проходили великі групи молоді, по брукові котився величезний тупорилий автобус. Крайнєв ні на кого не звертав уваги.

Він дійшов до оперного театру і хвилину постояв, розглядаючи його, Над входом горіли величезні плафони. Просто перед театром у невеликому сквері зацвітали дві вишні. Як вони потрапили сюди, у центр міста? Крайнєв завернув за ріг і пішов угору по Володимирській.

Великий фонтан, освітлений зсередини електрикою, розцвітав, як екзотична квітка. За фонтаном темною руїною височіла купа землі, цегли і зруйнованих стін. Руїни Золотих воріт, центрального входу в древній Київ, у півтемряві здавалися величними і дещо таємничими.

Юрій трохи постояв біля невисокого парканчика, потім попрямував у глиб скверу.

Повз величний пам'ятник Богданові, через широку площу, поминувши темні алеї, він вийшов на Володимирську гірку, йому назустріч траплялися групи молоді. Кілька разів до його вух донеслося з пошаною вимовлене прізвище — «Крайнєв», — але він уже звик до цього і не озирався.

З маленької альтанки, з верху гірки відкривався чудовий краєвид на Дніпро. Юрій сів на лаву, витяг цигарки, закурив і став дивитися на пароплав, який, наче величезне сузір'я, плив до Києва.

На Подолі горіли яскраві ліхтарі. Їх було багато. Вулиці здавалися ілюмінованими. На Дніпрі тремтіли окремі вогники, і від кожного з них по воді тяглася блискуча доріжка. Дніпро, широкий і спокійний у вечірній темряві, здавався особливо могутнім.

Пароплав підходив. Юрій побачив білий плюмаж пари і почув басовитий гудок. Мелодійний бас довго коливався між Володимирською гіркою і задніпрянськими далями.

Зорі горіли в темному небі, великі і опуклі. З Володимирської гірки вони здавалися вже зовсім близькими. Інколи між ними з'являлися нові, зелені й червоні. З тихим гудінням вони кружляли між сузір'ями. Це літаки провадили нічні навчання.

Юрій сидів, дивився, курив цигарку, і дивно урочистий настрій опанував його.

Крайнєв умів передчувати вітер. Він знав, що через кілька секунд почнеться легкий і приємний вітрець з Дніпра. І справді, вітер почався. Ледве помітно ворухнулося листя кленів. Десь далеко за Дніпром з'явилася біла мла. Це над лугами, над низинами піднімався туман, і вітер розганяв його.

І разом з вітром знову прийшло почуття неспокою. Юрій озирнувся. На протилежному кінці лави сиділа дівчина. Темний капелюшок з неширокими полями лежав поруч неї. Дівчина сиділа, ні на кого не звертаючи уваги. Вона теж дивилася на пароплав. Вітер ворушив тонкий шовк її сукні.

Юрій не міг одвести очей. Якби його спитати, чи гарна ця дівчина, він не зміг би відповісти. Здавалося, ніби зник весь навколишній світ. Він дивився і бачив перед собою тільки це вродливе дівоче обличчя.