Читать «Зоряні крила» онлайн - страница 270
Вадим Собко
Інколи в гостях у друзів з'являвся Росовський. Він по-старому літав на У-2, зв'язковому літаку штабу армії. В полк Короля він завертав, коли тільки траплялася нагода, і робив це дуже охоче.
Коли Король заводив розмову про інститут стратосфери, про своїх знайомих, Росовський завжди трохи бентежився, починав відповідати нехотя, і Король це дуже скоро помітив. Тоді він уже нарочито став зводити розмову про інститут і скоро побачив, що Росовський кожного разу червоніє, коли при ньому називали ім'я Марини.
Король встановив це цілком точно і після того перестав зважати на збентеження Росовського. Для нього все стало ясно.
А Росовський і сам не міг зрозуміти, як це трапилося, що Марина стала посідати таке велике місце в його житті. З того самого дня, коли він сам залишився в оточенні, відправивши її на літаку, він зрозумів, що на цій зустрічі знайомство їх не закінчиться. Обережно, намагаючись не привертати нічиєї уваги, узнав він адресу інституту стратосфери і написав Марині листа, навіть не сподіваючись одержати відповідь. Але відповідь прийшла дуже скоро, і була вона дуже привітною і радісною. У Росовського аж голова обертом пішла від хвилювання.
З того часу почалося їхнє листування. Всі товариші дуже добре навчилися розрізняти дні, коли Росовський одержував листа. В такі дні він ставав дуже мовчазним, тільки обличчя його світилося дивним внутрішнім світлом. Льотчики з ескадрильї зв'язку, де служив Росовський, навіть говорили, жартуючи, що в такі дні навколо голови їхнього друга, ніби у святого, з'являється сяйво, але Росовський нітрохи не ображався на такі жарти.
І раптом на початку листопада, перед самими Жовтневими свитами, Росопсвкої о викликали до штабу армії. Командир полку наказав летіти до начальника штабу, там на Росовського вже чекають. У цьому виклику не було нічого незвичайного — по кілька разів на день доводилося кожному льотчикові літати в штаб. Але цілком несподівано командир спитав:
— Ви одружені, товаришу Росовський?
Обличчя льотчика залилося густою краскою.
— Ні.
Командир глянув на нього здивовано. Росовський мить постояв, чекаючи запитань і не розуміючи, в чому справа, але командир відпустив його, нічого більше не запитавши.
Росовський прилетів, як звичайно, до відповідального чергового по штабу.
— Вас тут уже давно запитували, — привітав його знайомий майор, — тут одна товаришка прибула до кас, щоб разом Київ брати, і про вас розпитувала. Навіть більше: просила вас викликати. Ну, начальство, ясно, не могло відмовити. Зараз я її покличу.
Майор вийшов, залишаючи в кімнаті вкрай збентеженого Росовського, і за мить повернувся з Мариною, Росовський тільки тихо ахнув, але зразу ж прийшов до норми. Марина теж була схвильована, але трималася на диво спокійно. Вони привіталися настільки офіціально, що ніхто і подумати б не міг про якісь зв'язки між ними.