Читать «Зоряні крила» онлайн - страница 26

Вальтер не міг зрозуміти, чому так довго не виконують вироку. Невже його будуть ще допитувати, невже вони надіються на його зраду?

Одного дня, коли надворі лютувала гроза, Вальтера вивели з камери і повели до тюремної канцелярії. Там поспішали. Видимо, готувалося щось незвичайне. Його і ще двох ув'язнених — молоду дівчину і високого білявого німця — посадили у чорне закрите авто, і воно понеслося, лунко розхлюпуючи калюжі дощової води.

Ніхто з в'язнів не знав, куди і для чого їх везуть. На страту це було не схоже. На звільнення скидалося так само мало — озброєні вартові сиділи в машині. Вони їхали з півгодини і зупинилися на великому аеродромі.

Вальтер вийшов з кабіни і скрикнув від здивовання — великий літак з червоними зорями на крилах стояв просто перед ним.

До машини підійшов офіцер з приємною усмішкою на губах, оглянув усіх трьох ув'язнених і наказав негайно вдягти одежу, яка лежить у літаку. Вони слухняно пере-вдяглися і зупинилися, чекаючи дальших наказів. Офіцер оглянув їх і залишився цілком задоволений. Щось згадавши, він витяг з кишені маленький ручний годинник і подав його Вальтеру.

— Надіньте.

Вальтер слухняно надів на ліву руку годинника з надірваним ремінцем.

Поки що перед ними не було нічого загрозливого. Тому всі троє, за наказом офіцера, спокійно підійшли до літака і зручно посідали на шкіряних кріслах. Вони сиділи і роздивлялися паспорти, які знайшли в кишенях. Незнайомі люди дивилися з фотографій.

А до офіцера підійшов невисокий пілот з обличчям старого бульдога. Два парашута виділи на ньому, і тому вся постать його здавалася потворною. Товсте квадратне лице не виявляло жодної ознаки думки. Зуби при розмові блискали яскраво і хижо. Шрами перетинали його обличчя вздовж і впоперек, видно, пілот побував вже не в одній катастрофі.

— Дозвольте летіти? — запитав він офіцера низьким, трохи хрипкуватим голосом.

— Летіть, Гамбеш. Ви добре зрозуміли завдання?

Пілот, не відповідаючи, вклонився.

— Майте на увазі, — продовжував офіцер, — за чисте і швидке виконання одержите залізний хрест.

— Слухаю. Хайль! — вигукнув пілот.

— Починайте, — скомандував офіцер, і пілот відразу ж повернувся до літака.

— Щасливого польоту, — сказав офіцер, підносячи руку.

Гамбеш озирнувся, хотів відповісти і спинився на хвилину. Його вразила усмішка на губах офіцера. Було в ній щось неймовірно жорстоке, єзуїтське. Але холодна усмішка зникла, ніби ніколи і не було її, і знову розтягався рот офіцера у заучені гримаси.

Загув мотор. Вихри дощових бризків здував з трави потужний повітряний струмінь від пропелера.

Літак піднявся у повітря. Офіцер дивився йому вслід. Різкий брязкіт скла примусив його озирнутися. На другому поверсі за тонкими гратами вікна видніло спотворене обличчя Волоха. Офіцер одвернувся.

* * *

Гамбеш вів машину невпевнено. Вітри, що йшли за грозою, кидали літака з боку на бік. Вальтера Шторре і його супутників нудило. З кожною хвилиною машина забиралася вище і вище.