Читать «Зоряні крила» онлайн - страница 24

— І треба було летіти, чорт забери, — вилаявся Волох, — треба було летіти. А то сіли чорт його знає куди, як ідіоти. Вік собі цього не прощу.

Він одвернувся від Юрія і знову став дивитися у вікно. Гроза вже минула. Гуркіт грому доносився здалеку тихо і неясно. Гудіння моторів несподівано порушило тишу. Якісь літаки сідали на аеродром.

Через кілька хвилин важкі, упевнені кроки почулися в коридорі, і двері кімнати розкрилися навстіж. Пишний офіцер стояв на порозі, ласкаво і приємно всміхаючись у невеличкі вуса. Крайнєв схопився йому назустріч. Пальці його самі стискалися в кулаки.

— Пан Крайнєв? — ввічливо запитав офіцер чистою російською мовою, трохи схиляючи, ніби в півпоклоні, голову.

— Це я, — рубнув Крайнєв, відчуваючи, як вся кров приливає йому в обличчя. — І я вимагаю, щоб мені негайно дозволили дати телеграму в наше посольство. Ніхто не має права садовити мене за грати.

Офіцер усміхнувся ввічливо і навіть трохи винувато.

— Я прошу пробачення, — сказав він, — це зробив начальник аеродрому, і, ви самі розумієте, інакше вчинити він не мав права.

— Коли нас випустять? — спитав Волох. Він встав з дивана і, як синя важка брила, виріс за плечем Крайнєва.

— Це буде надзвичайно скоро, — зробив ще приємніше обличчя офіцер. — Можливо, навіть через десять-п'ятнадцять хвилин. Перед тим вам доведеться пройти трохи неприємну процедуру, і саме для того я сюди прийшов. Справа в тому, що нам доведеться вас ретельно обшукати. Ми мусимо переконатися у повній випадковості вашої посадки на цей аеродром і в тому, що ви не мали якихось інших намірів. Зараз обшукують ваш літак, але, на превеликий жаль, це ще не все. Нам доведеться обшукати вас персонально.

— То в чому справа — обшукуйте, — скрикнув Волох. — Обшукуйте і випускайте швидше, бо все одно нічого підозрілого чи забороненого у пас немає.

— Я певний того, — знову вклонився офіцер, — але, на жаль, нам доведеться обшукати вас більш детально. Вам доведеться на кілька хвилин зовсім скинути ваш одяг. На цей час вам дадуть комбінезони, Я прошу пробачити мене, пан Крайнєв, але, ви самі розумієте, така моя служба.

Обличчя Крайнєва палало гнівом, і він ледве стримував себе.

— А як же я, — раптом підвелася Яринка. — Як же я? Тут же всі чоловіки. І мені роздягатися?

— На жаль, неодмінно, — сказав офіцер, знову вклоняючись. — Ви перейдете в іншу кімнату. Там є жінка, і на кілька хвилин вона забере ваш одяг. А зараз я попрошу вас здати мені для перевірки ваші документи і паспорти.

— Я вимагаю, щоб було негайно повідомлено наше посольство, — похмуро сказав Юрій, витягаючи паспорт.

— Навіщо? — відповів офіцер. — Якщо нам доведеться вас затримати, тоді ми повідомимо негайно. Але я певен, що за кілька хвилин ви вже будете в повітрі. Навіщо ж зайві телеграми?

Він весь час усміхався, говорячи, ї усмішка у нього була підлабузницька, розв'язна, підлеслива, Юрій намагався не дивитися на це гумове обличчя.

— Але вам доведеться негайно зайнятися вашим туалетом, — беручи паспорти, нагадав офіцер.