Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 32

— Хвилиночку, товаришу голово! — гучно, на весь зал сказав Марущак. — По-моєму, тут є не комсомольці.

Шурхіт пролетів по залу, потім настало мовчання. Всі курсанти повернулися до нашої нарти. Голова подзвонив у дзвіночок і спитав:

— Звідки вони взялися, товаришу Марущак? Я ж оголосив після доповіді, що збори закриті. Сторонні пішли.

— А ось, по-моєму, оцей хлопчина не комсомолець, — голосно сказав Марущак і, торкнувши мене за лікоть, спитав: — Комсомольський квиток у тебе є?

— Товаришу, ви комсомолець? — крикнув із сцени через увесь зал голова.

— Ні, — відповів я тихо.

— Не комсомолець! Не комсомолець! — передали на сцену курсанти, які сиділи поруч.

— Тоді звільніть, будь ласка, приміщення, — сказав голова. — Зараз збори закриті, і бути присутніми на них можуть тільки комсомольці.

Ще як слід не розуміючи всього, що трапилося, я підвівся і повільно пішов до виходу. Я почував, що курсанти дивляться мені вслід, — збори зупинилися тільки через мене: всі чекали, поки я вийду.

«Вигнали! Вигнали! — думав я, човгаючи сандалями по гладенькій підлозі. До обличчя припливала кров. — Чого я прийшов сюди? Так оскандалитися! Тепер усі курсанти будуть тикати на мене пальцями і шепотіти один одному: «Це той, кого попросили з закритих комсомольських зборів!»

Найбільш прикро — вони, мабуть, думають, що я навмисно залишився підслухувати, а я ж просто не почув, коли голова оголосив, що збори закриті.

А Марущак теж хороший: не міг просто шепнути мені на вухо, щоб я вийшов, так ні, зганьбив мене перед усіма зборами.

Тільки я вийшов надвір, як побачив Поленого. Він швидко йшов по тротуару.

Ще здалека Полевой спитав:

— Почалися збори?

Я мовчки хитнув головою.

— От лихо, дивись ти, а мене затримали в повіткомі! — сказав, неначе вибачаючись, Полевой і, підійшовши, спитав: — А ти куди? Пішли на збори!

Краще б він цього не говорив! Я ще гостріше відчув образу і, стримуючи набіглі сльози, мовчки махнув рукою і швидко пішов униз.

Кафе Шипулинського

Біля самого в'їзду на Новий міст, під кам'яним бар'єрчиком, сиділа на ослінчику перекупка. Голова її була запнута чорною шерстяною хусткою. На камені стояв з верхом насипаний насінням кошик.

— Дві склянки! — сказав я і з болем у серці подав перекупці паперовий карбованець.

Спочатку вона відрахувала здачу. Я сховав мідяки і відтяг кишеню штанів. Перекупка всипала туди одну по одній дві скляночки запашного насіння.

Лузаючи його і спльовуючи лушпиння через поручні, я повільно пішов по дерев'яному тротуару мосту. Лушпиння довго летіло вниз. Ось воно торкнулося води і ледве помітною білою цяточкою попливло за течією. Маленькі, вкриті ґонтом будиночки стояли над скелями біля зелених берегів річки і були схожі на сірникові коробочки, скинуті зверху.