Читать «Будинок з привидами» онлайн - страница 31
Володимир Бєляєв
В зал стали збиратися курсанти. Постукуючи кришками парт, вони розсаджувалися.
В одному з кутків залу співали:
Я тихенько встав і, відійшовши, сів позаду всіх, на останній парті. Я почував себе не дуже добре: навколо були незнайомі люди, а Полевого все ще не було видно.
Відкрили завісу. В півтемряві сцени, вкритої червоним ситцем, стояв маленький столик з графином води.
Марущак, як тільки відкрили завісу, гулко хряснув кришкою рояля і надів картуз. Майже всі курсанти носили тут, у радпартшколі, блакитні літні будьонівки, а ось Марущак ніяк не міг розстатися з своїм шикарним картузом. Видно, він зберігся в нього ще з часів громадянської війни, цей нарядний картуз з малиновим верхом, жовтим околишем і маленьким ввігнутим лакованим козирком. Раніше такі картузи носили кіннотники-котовці, ті, що вигнали з нашого міста Петлюру. Навіть сам Котовський, високий, плечистий командир кінного корпусу, приїжджав одного разу до нас у місто на парад у такому ж картузі, як у Марущака.
Збори почалися. Як обрали голову й секретаря, я не почув, пройшло повз мене й те, як голова, зовсім молодий курсант у синіх широчезних бриджах і бархатній толстовці, оголосив порядок донний. І зразу ж із залу на сцену по скрипучих дерев'яних східцях зійшов Марущак. Він став робити доповідь про те, як живе підшефна сотня червоного козацтва. Виявляється, Марущак недавно їздив у цю сотню, одвозив туди комсомольські подарунки.
Говорив Марущак повільно, часто запинався, — видно, йому важко було виступати на зборах. Інколи, довго підшукуючи потрібне слово, він сердито махав рукою, неначе рубав. Закінчив Марущак доповідь якось відразу. Всі думали — він буде говорити ще, і сиділи мовчки, а він усміхнувся і сказав:
— Ну, оце і все. Більш нічого.
Йому дали кілька запитань. Відповів він на запитання швидко і коротко.
Молодий хлопець у синіх бриджах подзвонив у дзвіночок і запропонував обговорення не починати, інформацію товариша Марущака взяти до уваги і керівництва.
Гупаючи важкими, підкованими чобітьми, Марущак спустився із сцени і сів поруч мене. Мабуть, він хвилювався, коли робив доповідь, бо лоб його вкрився потом. Дивлячись на сцену, він навпомацки дістав з кишені хусточку і став витирати нею обличчя. Я скоса стежив за Марущаком і не слухав, що робиться на сцені. Мені було приємно, що Марущак сів поруч мене на одній парті, і я навіть вирішив спитати: чи правду кажуть, що він був у Котовського, чи мені набрехали. Але в цю миті, Марущак піймав на собі мій погляд і уважно подивився на мене. Я зразу відвернувся і став розглядати портрети, що висіли на стіні. Парта похитнулася, стукнула її кришка, я відчув, що Марущак підводиться, і почув його голос:
