Читать «Биті є. Макс» онлайн - страница 66

Та скотство ж! Скотство! Макс учепився в кермо – дивився на скривджену жінку, трусився від гидливості. А в голові вереск: «Та стрибай же! Стрибай!» Точно?… Вискочив з автівки – черевики застрягли у брудній калюжі. Паскудство! Смикнув ногою, як пес, видихнув шумно, посунув до позашляховика. У скронях гуло. Скотство… Обійшов дебелу автівку, до пасажирського сидіння, стукнув у скло – ану, вийди… Поважний пан у салоні тільки відмахнувся – саме пересідав на місце водія. Макс роззирнувся – білявка швидко перетинала забиту автівками дорогу, вискочила на тротуар біля стадіону ім. Лобановського, притулилася до афішної тумби, носовичком затуляла ніс…

– Пане! – Макс почувався десницею Божою, ніяк не менше. Стукав настирливо у скло.

Раптом загули двигуни – рушаймо!

– Твій номер! Я запам’ятав твій номер! Тобі це з рук не зійде! – вигукнув, посунув до «мазераті», витягнув шию – де жертва? Може, допомога потрібна?

Білявка розчинилася. Замість неї посеред невеличкої площі перед стадіоном застигла парочка зворушливих юних закоханих. Він обіймав її так палко і гаряче – сніг під ногами танув. Вона притулилася до нього так віддано і трепетно – квіти навкруги порозквітали.

– І цілий світ – копійка… – прошепотів не без завидків. Знав, про що казав.

Ускочив за кермо, зрушив, бо позаду вже і сигналили, і блимали фарами, і тільки коли автівка подерлася по Грушевського нагору, штричка у серце – Дора! Так то ж Дора! І той високий хлопець, що на балу укрив її своєю ковдрою…

Сучка! Маленька глухоніма невдячна сучка! Плани шкереберть – відмінив зустріч, мчав додому… Сучка! Блудлива, брехлива, зрадлива сучка!

У квартиру вскочив… Повз Ганну Іванівну.

– Потім, потім!

До Дориної кімнати. Сучка! Примітивна, пожадлива, розбещена сучка!

Повкидав які не які Дорині речі до целофанового пакета, біля дверей поставив, на Ганну Іванівну зиркнув люто:

– Дора де?!

– Зателефонувати їй? – напружено запитала секретарка.

– Та ні… Зачекаємо… – холодно.

Усівся на кухні, мовчки втупився у стільницю і так сидів, аж поки не клацнув ключ у дверях. Підхопився. До передпокою.

– Ти звільнена. На все добре! – пакет бідній у руки. До закляклої секретарки обернувся, гроші простягнув. – Ганно Іванівно! Проведіть Дору до вокзалу. Купіть їй квиток і посадіть на потяг… куди там їй треба…

Замовк, холодно глянув на жінок.

– Дякую за співпрацю. Вас, Ганно Іванівно, чекаю завтра зранку, як завжди.

І – нема.

Ганна Іванівна зблідла, зціпила вуста – от зараз упаде. Дора усміхнулася їй винувато.

– Я-а-а… не боу-са… – прошепотіла ледь чутно і пішла до дверей.

Секретарка ухопила пальто з вішака – слідом.

Макс чув, як за Ганною Іванівною і Дорою зачинилися двері. Сіпнувся до аптечки у ванній кімнаті – де тут снодійне?! Відпочити, виспатися, набратися сил і до справ, бо у голові вже варилася баланда – сучка, сучка… Проковтнув дві пігулки, упав на диван, врубав «Love, love» «Take That». «А по цимбалах… – розмахував шаблею, та рука вже слабла. – Нормально. Усе нормально. Три слова? Я. Я. І втретє Я. Мені ті китайські вітражі – п’яте колесо… Моноліт. І думати, думати! Брак інформації… Той поважний пан… Я й не здогадуюся, які причини змусили його вибухнути… Може, та привітна жінка годиною раніше отруїла його матір, переписала на себе його майно, а чи просто назвала огидним козлом… А я по калюжі… Якого біса?! Думати, думати… Завтра… А тепер… спати…»