Читать «Биті є. Макс» онлайн - страница 64
Люко Дашвар
– Ти думала про фонтан? – питає Данко.
– Так, – киває Дора і сміється.
– Ми дурні…
– Так…
– Завтра – нізащо…
– Так…
Данкова рука торкається Дориної долоні, і все зникає. Чай прохолов, офіціанти супляться, а вони все сидять і дивляться одне на одного, аж поки в Дориній кишені не починає репетувати мобільний. «Час додому, пані Доро!»
Дора похапцем підхоплюється, знизує плечима, а Данко ще сидить, дивиться на неї і, коли вона торкається його щоки – підемо? – шепоче:
– Я не хочу… без тебе.
Дора чує. Сідає, притиснувши до грудей теребовлянську торбу, безпорадно опускає голову, киває: «Я теж…»
Одного разу чай ще не охолов, офіціанти ще не психували, коли до кав’ярні зайшли двійко хлопців. Уздріли Данка, загиготали:
– Дане! Чувак! Де ти пропадаєш?!
– О, Кінь… Гарик. Привіт! – розгубився Данко.
– Привіт, чувак, – сказав Гарик, присів біля Данка.
Кінь підсів до Дори.
– Привіт! – дивився на неї зацікавлено. – Як тебе звати?
Дора прилипла до стільця, безпорадно зиркнула на Данка й опустила голову. Аби не чути. Данко насупився.
– Це Дора, – сказав приятелям.
– Доро! А чого ти така сумна? Він тебе ображає? – Кінь, певно, був ще тим мачо. Нахилився до Дори, постукав пальцем по плечу. – Альо, гараж!
– Кінь, іди в жопу, – Данко ухопив хлопа за руку, смикнув до себе. – Якого лізеш?!
– Та спокійно, Дане! Я просто хочу привітатися з твоєю подружкою, – щиро здивувався Кінь.
– Не треба!
– Чому? Гарик! Скажи йому…
Гарик зиркнув на насупленого Данка, на обуреного Коня, на тремтячу в куті Дору.
– Погнали, Кінь… Ми заважаємо.
– Сидіть, ми вже йдемо, – Данко встав, простягнув Дорі руку. – Доро. Ходімо…
Дора підвелася, та, аби вона змогла вийти, Кінь мав встати і пропустити її. А Кінь сидів. І дивився на Данка зухвало.
Гарик сіпнув Коня.
– Кінчай дурити!
– А не хочу! – уїдливо усміхнувся Кінь. Підняв очі, увіп’явся в Дору. – А попросити?
Дора закусила губку, полізла до торби.
– Кінь! Встань! – тихо й люто попросив Данко.
Кінь було уже випростав руку, аби пояснити Данкові, як він недобре поводиться із друзями, та тієї самої миті Дора дістала з торби електрошокер, зиркнула на Данка відчайдушно – прости! – штрикнула шокером у голу долоню Коня, натисла кнопку: хлопець зойкнув і впав на підлогу. Дора похапцем переступила тушку, заспішила до виходу, озирнулася до Данка і не втрималася…
«Я побігла… Запізнююся… Прости!» – залітали руки. До дверей.
У Гарика відвалилася щелепа.
– Дане… Вона німа?…
– І що?! – визвірився Данко, штовхонув Коня. – Козел… – Побіг за Дорою вслід.
Наздогнав аж біля стадіону «Динамо». Забіг наперед, ішов перед Дорою задки, заглядав у мокрі очі, говорив гаряче:
