Читать «Биті є. Макс» онлайн - страница 123

Набрав колишню помічницю.

– Юлю?

Скачко мовчки відрубала зв’язок. Не очікував. Розгнівався. А дайте її адресу! Певно, на околиці доведеться розшукувати?…

Юля жила з батьком у старовинному будинку на Пушкінській. Фасад – людям, під’їзд у дворику, до нього – тільки через арку-горлянку. «Як на Костянтинівській», – хмикнув Макс. Коти, квіти, старі жінки на лавках насіння не плюють – чистий дворик. Чужих цинкують: до кого?

Нормально… Йшов до під’їзду: запропонує вдвічі більше грошей. Скачко погодиться.

Двері навстіж. Протяг колише довге русяве Юлине волосся. До справи, Максе!

– Чекаю вас завтра на робочому місці, Скачко.

– Я звільнилася.

– А! Важлива деталь. Піднімаємо зарплатню вдвічі.

– Дякую.

– От і добре. До зустрічі.

– Ні. Я не повернуся.

Макс клякне на мить, зазирає в Юлині очі. А вона красуня.

– Невже образилася? – переходить на «ти» зухвало. – А застібку сама розстібала.

– Думала, жартуєш… Не очікувала, що ти… тварина.

Двері – хрясь! Сам у під’їзді. Роззирається роздратовано: хтось бачить?! Ніхто не бачить! Проїхали! Котра година? Уже третя? Запізнюється… Дід, певно, уже брови супить.

– Ти схуд, – сидить у Перепечаєвому кабінеті, роздивляється діда, а у мізках уперта Скачко застрягла.

– Дієта клята, – чує старого. – Завтра знову до лікарні.

– Погано почуваєшся, діду? – питає задля годиться: дідо вічний, він усіх переживе.

– Нормально! – роздратовано сичить Перепечай. – Я там від справ відпочиваю та сестер по ляжках ляскаю, коли масаж роблять.

– Гарно придумав, – подає голос. Протяг куйовдить русяве волосся Скачко.

«Дюка неможливо образити чи покинути, тільки зрадити, – вилуплюється геніальна сентенція. – Був би час дідові розповісти, він би підказав, як… таких… навертати у віру!»

– Женися! – наказує Перепечай.

Макс повертається у реальність, дивиться на діда здивовано.

– Чи ще долі своєї не знайшов? А мати казала – є… – веде своє Перепечай.

У Макса в голові ще Скачко. Не дивується: а мати до чого?!

– Діду… Давай спочатку зі справами, а потім…

– Ти ще мені не наказував! – гримає старий. – Женися! Оце твоя справа зараз. Бо почнеш дівок чпокати прямо на столі в кабінеті! – замовкає, усміхається хтиво. – Як я свого часу…

Тягнеться до пляшки лікеру на столі, та пляшка надто далеко. Молодому, здоровому – легка справа, а немічному… Макс не помічає, як дід обурено супиться. Підхоплює пляшку, наливає лікер у чарку. Подає дідові.

– Сонька… – недобре хмикає Перепечай, ковтає лікер. – Комсомолка! Давно було… На столі прямо чпокнув… Сто років не згадував, а оце у лікарні… санітарка… Одне лице з Сонькою. Очі – як ліхтарі. Красива, зараза. Наче хто спеціально підсунув!

Огида перекриває горло Дюка – білий стіл, червоні плямки, русяве волосся Скачко. «Не очікувала, що ти тварина…»

– Сподіваюся, ти її не…

– Ні… Вона мені для іншого потрібна, – бурмотить Перепечай.

Зірка сяяла. Несподіваний хід старого Перепечая – бери все! – не приспав мрій. Дайте час! Дюк нагадає про себе. Прекрасна людина більше, ніж професія, – місія! «Дідо має рацію… – керувала тверда воля. – Женитися зопалу – маячня, звичайно, а от подругу хочу. Красиву і розумну. Гідну. Нані? Нані! Її ворожка побачила».