Читать «Биті є. Макс» онлайн - страница 122

«Ні, все гаразд, – усміхнулася, відписала. – Скучаю… без тебе».

– І Боні не допомагає? – спробував віджартуватися Данко.

«Ні… Боні тільки нагадує…»

Знітився. Обійняв посеред вулиці.

– Доро… Образилася? Коли я сказав, що не сумував без тебе… В Криму. А я… не сумував, бо знав… Ти у мене є. Розумієш? Тільки ти… Не мовчи! Скажи що-небудь, – просить дурне.

Та Дора лише опускає очі долу: хоч би старий пан не помер. Назавтра примчала до фонтану в Маріїнському – вітер теплий. Усміхається, кружляє поміж гарячого листя.

– Доро, підемо завтра в кіно? – Данка збуджує відчайдушно веселий Дорин настрій. – А потім до студії… Там – тільки ми…

Ні! Дора зупиняється, похапцем дістає смартфон.

«Я… маю справу. Поки не зустрічатимемося», – рука тремтить, ледь знаходить потрібні літери у смартфоні. Бог почув! Вчора привезли старого пана до лікарні. Міла сказала: тиждень-два протягне, не більше.

– Чому? – Данко знічується. То йому літати! А Дорі віхою скніти, щоб знав, куди повертатися. – Ні… Не щезай. Не хочу… – щирий-схвильований. – Не зараз.

«Так треба», – усміхається, торкається долонею Данкової щоки.

– А я з тобою! Допоможу! – напружується, зиркає ревниво.

«Ні… – безмовно ворушаться вуста. – Сама…»

Макса вів кадуцей, гартував волю, бубнив: роби, що вимагатиму!

«А серце?» – питав подумки.

«Серце? Вирви!»

Красно… не чути глухий стукіт у грудях, роздивлятися життя як з небес – усе під ногами. Не виправдовуватися, ні – аргументувати холодними в’їдливими запитаннями: хіба я створив такий світ?! Божевільне від безвиході суспільство, де кожен прагне вчепитися в омріяний кадуцей, щоб відгородитися від проблем божевільного від безвиході суспільства. І давити кожного, хто зазіхне… Макаров? Купити біле шкіряне крісло. Усістися посеред провулка навпроти двоповерхової будівлі «Есфірі»… Дивитися. Скоріше б!

Справи маячать – Росія, Європа, Штати… Аби не пропустити забаву! Дід як сказився! Наче ще суворіший став, як віддав онукові все.

– Сьогодні щоб у мене був, бо завтра до лікарні лягаю.

– Так я до лікарні прийду.

– Не потрібні ви мені там! Ні ти, ні Женя! Відпочиватиму, і щоб не смикали! – примхливий, як дитина.

Тато королем ходить.

– Ох, розвернуся після виборів, – усміхається зверхньо, наче вхопив-таки Бога за бороду.

– Цікаві перспективи? – насторожено питає Макс.

– Чого це тебе так цікавить? Ти «Силою добра» займайся… А мої перспективи колись… однаково твоїми стануть.

А Макс ще хотів попередити, щоб тато тримався подалі від держзамовлення для Макарова…

– Мені твого не треба!

– А ще недавно два мільйони тобі замало було! – Володимир Гнатович наче втратив інтуїцію. Легковажив.

Зате Август – твердиня. Наче сидить у фонді цілий день без діла, а все під контролем: Макарова точать за графіком, благодійні грошики на Максів рахунок осідають, минаючи тата, з Перепечаєм на зв’язку цілодобово. От тільки нову помічницю молодому шефові ніяк не знайде. Яка не прийде – не те Максові.

– Скачко поверну! – упевнений, кулі відскакують.