Читать «Брамник» онлайн - страница 125

— Покажи.

Орвін закусив губу й витяг з-під сорочки коричневу від іржі пластинку з отвором.

Ест кинув на неї погляд і відвернувся. Довге, неприємне обличчя його ще більше витяглося і потемніло.

Обідали у вітальні. Я прислуговував за столом. Орвін їв багато й пожадливо, Ларт похмуро дряпав тарілку двозубою виделкою, Ест здебільшого пив, і я не міг позбутися нав’язливої думки, що, наливаючи йому вино, неодмінно накапаю на широкий гофрований комір.

Усі мовчали, і тільки механічний годинник, що зрадів поверненню господаря, раз у раз починав награвати мелодії та показувати в різьблених ворітцях облуплені фігурки людей, звірів і пташок.

Нарешті Ларт підняв руку, й годинник замовк, не скінчивши такту.

— Отже, — сказав Легіар, ні до кого конкретно не звертаючись. — Отже, що це було?

Знову зависла пауза.

— Кров Маррана на серветці, — сказав Орвін. — Ящірка весь цей час стежила за ним, кров давала їй знати, що він живий і здоровий.

— І щасливий… — пробурмотів Ларт крізь зуби.

— Не думаю, щоб він був такий уже щасливий, — жовчно зауважив Ест. — Для всіх було б краще, якби він стояв там, де ми його поставили.

Ларт кинув на нього тужливий погляд. Ест із демонстративною байдужістю знизав плечима.

— До сьогодні Марран був живий, — сказав Орвін. — чи означає те, що сталося з краплями його крові, чи означає…

— Його смерть? — закінчив Ларт, ніби розмірковуючи.

— Не сподівайтеся, — криво посміхнувся Ест. — У разі смерті краплі зробилися б чорними, як смола. Просто почорніли б… А судячи з того, що ви розповідаєте, там був цілий феєрверк…

— Цей феєрверк мені дещо нагадує, — зронив Ларт.

Мені теж, подумав я. Щось недавнє і неприємне. Так!

Від такого ось вогника згорів будинок однієї чванливої купчихи, згорів, як свічка. А все через те, що вдова мала потяг до чаклунських книг, і одна з них спалахнула сама собою, просто в руках мого хазяїна…

— Виходить, Марран живий? — звернувся Ларт у простір.

— Чи живий… — зітхнув Орвін. — Ящірка, тобто Кастелла, вважає його мерцем.

— До чого тут Кастелла? — роздратовано поцікавився Ест.

— Вона… — почав Орвін і затнувся. — Вона повинна б відчувати, що він живий, розумієш? А вона не відчуває.

— Справді живий, — відрізав Ест. — Справді живий, але нам його не дістати. Його нема на земній поверхні, а ви хочете, щоб якась баба це відчула?

Цього разу тиша тривала навіть довше, ніж звичайно.

— Заповіт Першого Віщуна, — сказав нарешті Ест. — Що там сказано про Брамника?

Орвін завагався:

— Ну, Аль, адже це можна всіляко трактувати… Прямим текстом нічого, але якщо читати між рядків… Очевидно, воротар стане чимось на кшталт засобу для Третьої Сили, якій він відчинить двері. Третя Сила знайде його, він же отримає можливість наказувати… Пан і раб — це, по суті, те саме.

Зовсім те саме, подумав я, прибираючи заляпані соусом тарілки.

— Гаразд, — протяг Ест із лиховісною благодушністю. — Виходить, наш хлопчик, який подавав надії, сповнений найпалкіших почуттів до своїх друзів і вчителів, незабаром з’явиться сюди на чолі якоїсь дивовижної сили?