Читать «Брамник» онлайн - страница 124

Я не знав, за що перше хапатися. Розсовуючи всі штори й відчиняючи вікна на своєму шляху, я кинувся в кухню.

Будинок оживав — зітхали каміни, здіймаючи заметіллю старий, давно охололий попіл; на різні голоси рипіли під ногами мостини — по-моєму, вони невміло намагалися відтворити улюблену мелодію Ларта. Самі собою спалахували недогарки свічок, хоча був ясний сонячний день. Люстри дивилися мені вслід кришталевими підвісками.

Величезна кухонна піч роззявляла заслонку, як пташеня роззявляє жовтий дзьоб — вимагала дров. Вони лежали поряд і ніби намагалися відтиснути одне одного — хто перший потрапить мені в руки. Поки я бігав у льох, верткі щипці встигли общипати, а грубка — обсмалити спеціально для цього загиблу курку.

Робота спорилася; я нагримав на таргана, що виставив вуса із широкої щілини в підлозі, й поспішив у вітальню — накривати.

Вийшло так, що першим на нього наткнувся саме я.

Він сидів у Лартовому кріслі на чільному місці за величезним столом і похмуро вивчав галерею фамільних портретів. Побачивши мене, він здивувався так, начебто перед ним устало з таці смажене порося з листочком хрону в зубах. Я присів.

— Кгм, — озвався він. — Цілком схоже на пана Легіара — змушувати чекати на себе.

— Вітаю тебе, Бальтазарре, — сказали за моєю спиною.

Ларт підійшов і кинув на стіл рукавички так, наче відбувалося щось зовсім звичне й буденне.

Бальтазарр Ест звівся — гойднувся величезний стіл. Його вузький рот скривився так, що кінчики губів ніби мали от-от зійтися на підборідді.

— Я вкрай розчарований, Легіаре, — сказав він голосом зголоднілої змії. — Безмеж-но розчарований! Хіба в нашій угоді йшлося про можливість звільнення Маррана? Хіба в іншій угоді ми не обумовлювали порядок дій на випадок загрози ззовні? Хіба протягом останніх трьох місяців ви не порушили всіх мислимих і немислимих домовленостей?

Мої ноги ніби приросли до підлоги. Охнув і завмер у дверях Орвін.

— Аль, — у вустах хазяїна це скорочене ім’я пролунало особливо зворушливо. — Я не спав багато ночей. Я за три доби подолав немислиму відстань. Я смертельно стомлений. Заради Неба, не починаймо ВСЕ СПОЧАТКУ! — наостанок його спокійний голос раптом зірвався на крик.

Блідий Орвін узяв мене за плече і виволік із кімнати. За нами зачинилися двері.

— Це їхня розмова, — сказав Орвін з удаваною байдужістю. — Давай-но, що він там говорив — вино, обід…

З вітальні долинали притишені голоси — маги сварилися. Ларт щось ніби каркав, Ест сичав, як залите водою багаття.

Орвін витяг із кишені мідну монетку, вона сама собою крутнулась у нього на долоні, підстрибнула й зависла в повітрі.

— Шкода Ящірки, — сказав він наче сам до себе.

Голоси раптом стихли. Монетка з дзенькотом упала на підлогу.

Двері розчинилися — на порозі став Ест. Я відсахнувся, думаючи про долю Легіара.

— Те-екс, — вимовив Ест якось невиразно, і тут, на щастя, за його спиною опинився Ларт. Глянув на мене, і уривчасто спитав:

— Обід?

— Уже, — відповів я не надто в лад.

— Подавай, — розпорядився хазяїн і повернувся у вітальню.

Ест стояв нерухомо, свердлив Орвіна поглядом, поки глухо озвався: