Читать «Останній раз» онлайн - страница 17

— Ні. Чим менше людей...

— Послухай. Ти розумний мужик. Як ви освоїтеся? Нова країна, мовний бар’єр, свої правила й порядки. Вам потрібен ґід. Окрім того, він буде виконувати ваші накази.

Логіка в його словах була. Антон кивнув і вже без дозволу взявся за телефон. Йому муляло те, що їх змушують грати за чужими правилами, причому справді використовують вбивчі за своєю логікою докази. І це іще квіточки.

— Чому б тобі не знайти людей на місці? Не думаю, що обійшлося б дешевше. Простіше — так.

— Я знав, що ти про це запитаєш, — Малахов затовк недопалок у попільниці. — Якось уже намагалися. Спрацювали хлопці на совість, все прорахували, тільки грека, мабуть, його олімпійські боги бережуть. Йому просто пощастило, так лише раз у житті пре. Само собою, він тепер обережний. Якщо виконавці будуть зальотні, це зіб’є зі сліду, нишпорити почнуть по всьому Нью-Йорку, не додумаються, що такий фінт можливий. Коли дійде — слідів не буде. Та й узагалі — я вас наймаю, і квит.

Антон мовчав, переварюючи інформацію.

— Треба обмізкувати.

— Довго?

— До кінця тижня. Я сам тебе знайду.

— А чого мене шукати? — Малахов розкинув руки, немов демонструючи власну відкритість. — Тільки затям, хлопче, — його голос забринів металом, — що я тебе теж у разі чого знайду.

— В разі чого? Якщо відмовлюся?

— Це півбіди. Якщо робота тобі не сподобається аж так, що ти вирішиш на цьому заробити. Все зрозуміло?

Віта натиснула потрібну кнопку на клавіатурі, і принтер загув, за кілька секунд із щілини поповз аркуш паперу із видрукованим текстом.

— Усе, що вдалося. На, поглянь — вона простягла Антонові аркуш.

— Зроби мені копію.

Отже, Селіді. Олександр Костянтинович. П’ятдесят п’ять років. Батьки — прямі нащадки греків, котрі свого часу пустили коріння в багатонаціональній Одесі. За освітою — економіст, починав навіть писати кандидатську, але вилетів з аспірантури за банальну торгівлю джинсами. Таким чином, економіст-теоретик із Олександра не вийшов. Зате практик виявився чудовий. Вони з приятелем постійно намагалися вести, наскільки можливо, чесну торгівлю, і товари, вироблені легендарними колись цеховиками, не поступалися якістю імпортним. А підроблені лейбли — так усі цим займаються, не на крадений же товар нашивали, ніхто не винен, що в СРСР не заохочується приватне підприємництво і що виробник клює на яскраві ярлички з обов’язковим «made in...». Цеховиків саджали, Олександр кілька разів викручувався, в основному завдяки зв’язкам родичів, і нарешті йому набридло. Невдячний бізнес він поміняв на одноманітну, але спокійну роботу підсобника на будівництві. З такою кількістю приводів кращої роботи, чесно кажучи, він знайти не міг. Але й тут якась вроджена жилка взяла своє: скоро Селіді потрапив до бригади шабашників, працелюбний хлопець припав до душі роботягам. Потім Селіді сам почав знаходиш для бригади шабашки, вигідну роботу він чув, як досвідчений мисливський собака відчуває здобич. Практика, як завжди, давала фору будь-якій теорії. Звичайно, неприємності з радянським законодавством виникали й тут, але їхня бригада зводила особняки багатьом впливовим особам. Полковники й генерали армії, шишки з міліції та прокуратури, обкомівські бонзи, підпільні мільйонери, коротше, заступників вистачало. До перебудови Олександр уже був людиною, котра піднялася з підсобників до директора солідної будівельної організації. Відчувши подих нових вітрів, він відкрив одну з перших у місті маклерських контор, торгівля нерухомістю набувала дедалі більшого розмаху. А потім була гучна справа — Селіді особисто потяг до суду такого собі Мазера, фірма якого займалася квартирними аферами. Там виявився весь букет — від багаторазового продажу однієї житлоплощі до примусового виселення небажаних мешканців. За Мазером, як з’ясувалося, стояли певні кримінальні структури, з якими тісно співпрацювали високі посадові особи, державні мужі. І це, і проблеми з горбачовськими порядками змусили Олександра Селіді виїхати спочатку до Західної Німеччини, потім — до Америки. Їхав він не на порожнє місце, одесит ніколи не опиниться самотнім за кордоном. На даний момент Олександр Селіді був помітним підприємцем, президентом фірми «Хронос Лімітед», із офісом на Манхеттені, із солідною репутацією не лише серед колишніх радянських чи есендівських громадян, котрі віддають перевагу його банкові, якщо хочуть десь зберігати гроші, а й серед американських колеґ. Збирався поступово поширювати сферу діяльності на Одесу й Київ, адже ґрунт благодатний.