Читать «Таємниця підводного човна» онлайн - страница 78

Зате дуже добре розказав за нього Кашкет. Тим більше, що згадаємо про цього прикрого чоловіка, з якого, власне, для наших героїв ця історія й почалася і через якого так невесело завершується, востаннє. Не з’явиться він тут більше, не побачимо ми його. Досить того, що соловейком весняним проспівав він про подвиги адмірала Союзова й про те, кому він насправді служить і заради чого уся ця морська епопея з «Ковчегом» почалася. Ну, але то вже зовсім інша парафія. Надто розлога, складна й не зовсім цікава нашим читачам, щоб тут про неї розводитись.

Зрештою, кому що не ясно — підходьте, запитуйте. Відповімо. Не ми, то батьки ваші, родичі та знайомі, які знають або здогадуються про те, що ми тут чемно опускаємо і що ховаємо за оцими ось багатьма крапками…

Адже набагато більше вас усе ж цікавить, які скарби знайшли Данило Лановий, Богдан Майстренко і сивий дивак на прізвисько Капітан у кованій прямокутній водонепроникній скрині на борту затопленого підводного човна «Сом». Бо насправді команда маленької «Рибки» теж нічого не зрозуміла з побаченого в перископ. То згодом уже, коли всю інформацію звели докупи, трійця шукачів дізналася: їх виявили, збиралися збройно атакувати, але їхнього перископа, висунутого з води, з «Ковчега» ніхто й не розгледів. Це спочатку — потім не до того стало.

Просто Капітан справді чекав атаки, навіть прикидав подумки, як би красивіше, без втрат для себе, здатися, — не збирався хлопцями ризикувати, хоч сам би ще спробував поборотись. Але поки міркував, побачив дивну картину: зупинився крейсер, тоді розвернувся й пішов, звідкіля приплив, на всіх парах. Ну, а потім ще за якийсь короткий час розгледів у свій перископ цятки вертольотів у небі над крейсером, судно-прикордонник і зовсім заспокоївся. Хто б там, на морі, що не почав, під водою в них усе тихо, спокійно, навіть за планом.

— Хай самі розбираються, захисники наші дорогі, — цілком слушно зауважив Капітан.

— А може, вже поглянемо, що там таке, — поквапив Данило, якось так любовно погладивши підводну знахідку по кришці.

— Вже нема куди квапитись, — серйозно зауважив Капітан. — Вже все спокійно, ага-ага. Тож давайте спочатку назад щасливо повернемось.

Дорога назад забрала навіть менше часу, ніж шлях сюди, до Грецької бухти. Хоч, можливо, хлопцям це так здалося — дуже вже хотілося їм у скриньку зазирнути.

Та коли вони нарешті запливли у знайому приховану затоку і разом з Капітаном витягли скриньку нагору, тут уже стримати ані Данила, ані тим паче Богдана було вже годі. Вони готові були хоч пальцями, хоч зубами здирати те коване прямокутне віко. Але Капітан суворо, просто-таки учительським тоном зупинив їх:

— Так! Ану, заспокойтеся, сядьте мовчки і майте терпець! Бо без моїх інструментів усе одно не відчиниться. А пошкодити це не можна, ой, як не можна.