Читать «Таємниця підводного човна» онлайн - страница 77

Дівчинка з кісками акурат на лінії вогню.

Палець на спусковім гачку, другий палець скидає запобіжник.

Клац!

Чи почула Галка, чи відчула — враз повернулася на звук. Уздріла націлену на себе зброю, справжнісіньку, не іграшкову. Ніхто ніколи на неї ще пістолета не наводив. Бачила кілька разів у двох пригодах з Даньком і Богданом пістолети, але так, щоб просто на неї, та ще й ненависть в очах адмірала палає, наче газова камфорка…

Зараз усе станеться.

Палець на спуску пройшов свій шлях рівно до половини.

Вклякла дівчина. Застигла на місці. Смикнулася б убік — врятувалася б, навряд чи стріляв би адмірал удруге. Може, й одумався б… Та не змогла дівчинка смикнутись. Тільки слабкий крик із себе видушила.

Цього виявилося досить відданому страусу Футболу, який розумів свою найкращу приятельку не те що з півслова — з півзвуку.

Обернувся. Вгледів небезпеку. І зробив не те, що міг би звеліти йому розум — не кинувся на адмірала, намагаючись ударити по руці й вибити пістолет. Чи просто копнути ногою не встиг би. Бо хай і невеличкий у страусів мозок, та він усе чітко зрозумів. А серце його виявилось більшим. Добрим, гарячим, відданим.

Саме серце штовхнуло страуса вперед, між дівчинкою та кулею.

У той момент, коли палець на спуску Нарешті пройшов шлях до кінця, гахнув постріл.

Прийняло розпечену кулю велике страусове серце. І відвернуло вірну смерть дівчинки Галі.

— Ні-і-і-і-і-і-і-і!!! — закричала вона, аж звірі озирнулись на неї, та й люди почали з’являтися на палубі, аби глянути, чому тут аж до стрілянини дійшло.

Упав страус як підкошений. Кинулася Галка до нього, заливаючись слізьми.

А Союзов, спритно підхопившись і вже не маючи іншої дороги, кількома широкими стрибками перетнув палубу й полетів через борт У воду.

Розділ 31

У якому розкрито таємницю підводного човна

Довто ще не міг скінчитися той день. Події змінювали одна одну. Всі ніби й дрібні самі по собі, а коли зібрати їх докупи, то визначні й надзвичайно важливі для нашої історії.

Почати треба з того, що вірний Футбол помер у Галки на руках. Потім уже ветеринарний лікар, коли оглянув по-геройськи загиблого птаха у спеціальній лікарні, пояснив: не мучився їхній крилатий друг, навіть не зрозумів, що з ним сталося. Цієї миті він ще тут, а наступної — уже в інших світах. Звісно, легше від такого розуміння нікому не стало. Хіба Богдан, найсильніший з усіх, бо все ж таки непросту вуличну школу пройшов, промовив тихо: «Хоч так… Але все одно… Ех!..»

Та ми трошки наперед забігли. Бо коли впав від адміральської кулі страус, стікаючи кров'ю, а сам убивця стрибнув за борт, рятуючи свою шкуру від неминучої, як він цілком справедливо вважав, розправи, звірі збилися докупи довкола Галки й закривавленого Футбола, мовби висловлюючи жаль.

Дивними звуками наповнилася палуба військового корабля. Під шумок Кашкет швидко взяв командування на себе, хоч і були на борту старші за нього офіцери. Матроси, яким раніше доручили плавучий звіринець, швидко повернули тварин до кліток. Поки зачиняли клітки, підійшов нарешті корабель перехоплення і прикордонники звеліли: «Машина — стоп!», а заодно доволі швидко повернули на власний борт виловленого з моря мокрого, мов курка, і тепер уже зовсім не страшного, принишклого адмірала Союзова. Союзов намагався не дивитися на Галку і говорити з представниками законної влади теж не збирався.