Читать «Таємниця підводного човна» онлайн - страница 6

Богдан не пускав — тож полетів, тримаючись за кінець, до краю пірса.

Зник пірс із-під ніг. Шубовснув хлопець у воду — бризки полетіли.

Розділ 3

У якому доведено: страуси можуть ходити по воді

Аж тепер зрозумівши, що сталося, Данило шарпонувся вперед — і зупинився.

Куди бігти? Наздоганяти підступного крадія, котрий на своєму катері стрімко віддалявся від берега з полоненим страусом на борту? Дурне це все, раніше треба було думати. Як же їх розвели — мов тих кошенят мокроносих!

Від безсилої люті Данько тупнув узутою в гумовий капець ногою по пірсу. Та так сильно, що капець не стримався, злетів і, як на зло, упав у море.

Богдан же тим часом незбагненним навіть для нього самого, просто нереальним чином намагався боротися з викрадачем. Навіть опинившись у воді, він не розтис рук, намертво вчепившись у трос. Занурився з головою — і враз виринув, його тягнуло за катером, мов акулу на гачку. Нічого Богдан перед собою не бачив, хоч його очі, попри стіну води, були широко розплющені. Волочився за катером та відфоркувався на ходу.

Чи зрозумів викрадач, що від нього не відчепилися, чи просто вирішив погратися — не ясно: просто катер ураз почав розвертатися праворуч, заклав крутий віраж. Трос на мить послабився, тоді знову натягнувся, рвонуло з новою силою, і тепер Богдан не втримався — хлопця буквально змило водою. Розтиснувши руки, він знову занурився у воду, пірнув, запрацював руками, ногами і виринув.

Аж тепер зрозумів, як далеко відтягнуло його від берега. Не злякався, ще й далі міг запливти. Просто розгубився, зрозумівши: Футбола тепер точно не наздогнати, не знайти. Ось так втратили друга ні за цапову душу, поплив від них страус! Хоч топися, їй-богу!

Полежавши трохи на воді та погойдавшись на хвилях, Богдан зітхнув, повернувся і неквапним кролем поплив назад. Кілька разів озирався на катер — утікач взагалі з май зник десь за смугою обрію. Тьфу, чорт, от же ж засідка!

На пірсі вже сиділа й гірко ридала від розпачу Галка, закривши лице руками й не соромлячись сліз. Данило, не знаючи, що робити і як діяти, так і стояв в одному капці. Його втрачений капець плавав тут же, на воді, біля берега. Такі самі капці, але Богданові, зараз мирно плавали під пірсом.

Підібравши їх, вибрався Майстренко на берегове каміння, покрутив у руках, а тоді з відчайдушним криком закинув по черзі всі три капці подалі, в найближчі кущі.

— Чого, чого ви повелися на таке! — кричала Галка крізь сльози.

— Ага, давай ще винними нас зроби! — огризнувся знизу Богдан.

— Справді, Галко, то вже байдуже — хто винен і хто кого на катер тягнув… І взагалі, — почав Данило і тут-таки замовк, утративши думку, а точніше — зовсім не маючи її.

— Добре хоч телефон не втонув, — сказав Богдан, витягаючи з шортів свій мокрий недорогий мобільник. — Дивно, як він не втонув. Ото було б мені…

— Вам мобільник дурацький у голові! — знову прокричала-проридала Галка, тепер уже на повний голос. — Лановий, хай вже цей роззява — але ж ти в нас найрозумніший! Що ми робимо?