Читать «Таємниця підводного човна» онлайн - страница 4

— Ти глянь! — здивовано вигукнув Кашкет. — Серйозний чоловік, бачу.

— Так! — Богдан ледь викотив груди.;

— Раз так — тримай кінець!

Кашкет несильно замахнувся, кинув з палуби швартовий трос. Майстренко хотів красиво спіймати — не вдалося, обтягнутий парусиною міцний кінець впав на пірс. Злий на себе через нездатність впоратися з таким надлегким завданням, Богдан зціпив зуби, підняв трос, міцно стиснув обома руками, наче збирався утримати так увесь катер.

— Молодець! — Кашкет не звернув уваги на цю дрібну осічку. — Це, хлопче, патрульний катер.

— Яка швидкість?

— Може розігнатися до п’ятдесяти вузлів, — серйозно пояснив Кашкет і замовк, явно чекаючи реакції.

Тепер Богдан закусив губу. Сам же почав розмову, тепер треба якось її підтримувати, але йому хіба що лишалося тримати трос: зовсім не знався київський хлопчина на звичних для моряків словах і термінах. На виручку прийшов Данило.

— Досить швидкісний, — промовив. — Це десь до ста кілометрів, правильно розумію?

— Так точно, — кивнув Кашкет. — Бачу, грамотний народ. Місцеві?

— З Києва.

— Не всі, — тут же вставила Галка, бо теж не хотіла мовчки слухати чоловічі розмови.

— Пташка ваша? — поцікавився Кашкет, кивнувши на страуса,

— Наша, — хором відповіли Данило з Богданом.

Але Галка і тут не втрималася — поправила твердо:

— Моя, точніше.

Перезирнулися хлопці, знизали плечима синхронно. Твоя — то й твоя. Давненько щось вони крилатого друга не ділили.

— Дражнять її як?

— Це не вона, це він, — уточнила дівчина з кісками. — І не дражнять, а звуть. У нього не кличка, а ім’я. Футболом називають, але може відгукнутися й на Футбика.

— Ти глянь! — знову вигукнув Кашкет.

— А він покататися не хоче?

— Покататися? — перепитав Богдан. — На катері?

— Атож. Не тільки його — всіх можу покатати.

— Це ж не для прогулянок судно, — зауважив Данило.

— Кажу ж — патрульний катер, бойова машина. Але хто сказав, що ви не можете здійснити на його борту свіженьку морську прогулянку?

— Бойова? — пожвавився Богдан. — Що, і зброя є?

— Оснащений — кивнув Кашкет. — Якщо тебе справді цікавить техніка, можу прочитати невеличку лекцію. Модель називається «Мангуст». Сьогодні це чи не найкращий із усіх відомих, багато в чому перевершує західні. Особливо — всякі там американські. Є два кулемети, за потреби можна прилаштувати ракетний комплекс. За великим рахунком, це така маленька швидкісна морська фортеця.

— Прямо так і фортеця! — скептично промовила Галка.

Дівчині з кісками далі було нудно слухати це все — вона мала всі підстави вважати подібні розмови суто хлопчачими. Принципово ніколи не цікавилася нічим, хоч трохи пов’язаним із війною, армією та флотом, не дуже любила історії про амазонок та жінок-воїнів: коли вже на те пішло, подобалися Галці життєписи княгинь, королев, інших видатних жінок, що володіли світом, не беручи для цього зброю до рук. А морем вона б справді прогулялася — ось лиш уявляла себе не на військовому патрульному катері: вабила дівчину яхта під вітрилами.