Читать «Обережно, діти!» онлайн - страница 79

– Риба для того є, щоб її ловити, – пояснив дід. – А мужність приходить до кожного з роками. Я колись боявся жаб. Думав, що вони – маленькі варани, які можуть проковтнути навіть корову. Мені не соромно. То чого тобі має бути соромно?

– Але ж це тільки черв’як. Анетка – дівчинка й не боїться.

– Вона виросла в селі, а ти – в місті.

Хіба я винен, що мій тато не залишився жити в селі?

Я не міг не погодитися з дідом Орком. Я знову сидів під його високими полицями і читав про літаки.

– А чому ви вирішили стати конструктором?

– Мені завжди подобалася техніка. Коли я був малий, мені дід змайстрував дерев’яний літачок. Одну дівчинку дратувало, що вона такого не має. От вона й кинула його у вогонь, коли ми пекли на пасовиську картоплю.

– Так могла б зробити тільки Ксенька.

– Тоді ще Ксеньки не було. – Дід поплескав мене по плечу. – Але була інша Ксенька, яка досі на мене сердиться, що я з нею не одружився.

– То, напевно, баба Настка або Ксенчина бабуся, – покрутив я мізками.

– Жінкам треба прощати, – сказав дід.

– Чому прощати?

– Бо чоловік – дужчий, розумієш? Він тільки про це не каже жінці. Жінка – слабка істота, вона тільки не хоче цього визнати. Хіба твоя бабуся хоче визнати, що вона слабша від діда?

– Ні!

– От бачиш. А дід цього їй не каже і все одно допомагає. Чоловік часто мудріший від жінки, але цього їй не показує. Тільки тссс, про це – нікому! – Дід Орко приклав палець до губів. – Чоловік має бути справжнім дипломатом. Таємниця!

– А що таке дипломат?

– Дипломат – це той, що все бачить, але не все каже. Казати треба тільки мудре.

– Моя баба іноді каже дурне. Особливо тоді, коли свариться з дідом.

– У сварці часто люди кажуть дурниці, а потім шкодують.

– А чому тоді люди сваряться?

– Щоб досягти згоди.

– Хіба не можна досягти згоди без сварки?

– Можна, але іноді не вистачає стриманості. Якби всі так думали, як ти.

– Стриманість – це також таємниця чоловічого успіху?

– Стриманість і відсутність паніки. Бачиш, ти вже все знаєш сам. Іди, запустимо літака.

Я не знав, що цей літак літає! Дід Орко поклав його на столик, що стояв на подвір’ї. Дід тримав у руках пульт. Моє серце бухало, як скажене. Невже вийде!

– Три, два, один, пуск! – скомандував дід, як при запуску «Челенджера».

Я ніяк не міг повірити! Літак піднявся й полетів. Він летів над кущами, над яблунею, навіть над хатою. Я боявся дихати!

– А перекидатися він вміє?

– Звичайно, вміє, – засміявся дід. – Дивися!

Літак викрутив кілька поворотів і перекинувся у повітрі. Раз! Другий! Третій!

Я тільки тепер дізнався, що таке сьоме небо!

– Як ви так навчилися?

– Дуже просто: перше – треба хотіти, друге – треба любити все, що ти хочеш. Тоді все вдасться! От тобі й таємниця!

– Діду, я також так хочу вміти.

– Спробуймо.

До моїх ніг припинився доступ крові. Усе пішло в голову. Мені стало гаряче.

Я боявся поворухнути пальцями. Але ще більше боявся показати своє хвилювання. «Стриманість і відсутність паніки», – повторював я про себе дідову таємницю. У мене це ще не спрацьовувало.