Читать «Чорний красень» онлайн - страница 51

— Якби я навіть захотів його притримати, однаково б не зміг, — казав він. — Тож як тут не крути, а справжній кінь леді Анни — Чорний Остер.

Мене неабияк утішили його слова, і життя знову здалося світлим і радісним.

Розділ 25

Ройбен Сміт

Коли Йорк відлучався до Лондона, старшим замість нього залишався Ройбен Сміт, і я не можу не розповісти про цього конюха.

Ніхто не виконував свої повсякденних обов’язків із таким завзяттям, як Ройбен. Коней він любив, і розумів, і лікував їх, наче справжній лікар (недарма він колись два роки мешкав під одним дахом із ветеринаром). А ще він був неперевершеним візником: четвернею чи цугом правив так, немов звичайним парним запрягом. Приємний, зосереджений, Ройбен без особливих зусиль домагався від коней потрібного послуху. Я думаю, його любили всі, принаймні коні — точно. І просто диво, що такий чоловік служив рядовим конюхом; зважаючи на всі чесноти, він уже давно мав би бути таким, як Йорк. На заваді стояв один, але дуже серйозний недолік — пристрасть до оковитої.

Ні, Ройбен не належав до безпросвітних п’яничок, які тільки те й роблять, що заливають очі. Він міг тижнями, навіть місяцями не бачити оковитої, але одного прекрасного дня зривався, і в нього починалася, за його ж висловом, «пияцька смуга». У такі дні Ройбен утрачав усякий сором, наганяв жах на свою дружину і докучав усім, хто так чи інакше мав із ним справу. Йорк дорожив цим конюхом і декілька разів усе залагоджував, тож чутка про Ройбенове пияцтво не доходила до графа. Та якось увечері, коли довелося розвозити після балу гостей, Ройбен так перебрав, що не міг не те що правити, а й навіть тримати віжки, і один із гостей сів замість нього на козла та відвозив дам додому. Після такого прикрого інциденту уникнути розголосу було неможливо, і Ройбена негайно звільнили. Його бідолашна дружина з малими дітьми змушена була покинути затишний будиночок, що біля в’їзду до маєтку, і забиратися світ за очі. Макс розказав мені, що сталася ця прикра історія давно, а незадовго до нашої появи Ройбен знову повернувся до маєтку. Йорк поклопотався за нього перед графом, той зла на Ройбена не тримав, до того ж і сам Ройбен заприсягнувся, що, допоки працюватиме в маєтку, краплі спиртного до рота не візьме. Слово його виявилося міцним, і Йорк уже хотів залишати його замість себе, коли кудись виїжджатиме. Ройбен був тямущим, чесним, тож на кого, як не на нього, покладатися?

Настав квітень, а графова челядь мала приїхати десь у травні. До їхнього приїзду треба було відремонтувати невелику однокінну карету, та позаяк полковник Блантайр мав повертатися до свого полку, то було вирішено, що Сміт відвезе Блантайра до міста в кареті, яку залишить у майстерні, а додому повернеться верхи. Він запряг у карету мене, прихопив із собою сідло, і ми поїхали до міста. Прощаючись на станції, полковник тицьнув Смітові грошенят і сказав:

— Пильнуйте леді Анну як зіницю ока, а коли якомусь жевжикові закортить осідлати Чорного Остера для прогулянки, женіть його геть! Нехай цей кінь буде тільки для неї.