Читать «Смерть — діло самотнє» онлайн - страница 153

Ми хто як відповіли їй, надто стомлені, щоб підтримувати розмову.

Констанс вийшла з машини й стала позад мене, дивлячись на воду.

— Все кінчено? То він?

Ми всі кивнули головами, мов глядачі в якомусь опівнічному театрі, не в змозі відвести очі від темної води каналу, лев'ячої клітки й блідої примари, що колихалась і немов помахувала рукою з-за грат.

— Боже, ви ж змокли до рубця, застудитеся на смерть. Хлопця треба роздягти й зігріти. Я заберу його до себе додому, гаразд?

Крамлі кивнув головою.

Я поклав руку йому на плече й міцно стиснув.

— Шампанське спершу, пиво потім? — спитав я.

— До побачення в моїх джунглях, — відповів Крамлі.

— Генрі, — мовила Констанс, — поїдете з нами?

— Хай би ви й не хотіли, а поїду, — сказав Генрі.

Приїхали ще машини; полісмени готувалися лізти у воду й витягати те, що було в клітці; Крамлі попростував до Шренкової оселі; я стояв, увесь тремтячи, поки Констанс і Генрі стягували з мене мокру куртку, а потім допомогли мені залізти в машину, і ми поїхали нічним узбережжям серед зітхань високих нафтових вишок, залишаючи позаду темну, схожу на сарайчик хатину, де чекали Шпенглер, Чінгісхан, Гітлер, Ніцше і кілька десятків старих цукеркових обгорток; залишаючи позаду зачинений на ніч павільйон на трамвайній станції, де завтра знов сидітимуть зневірені старі чоловіки, дожидаючи останніх трамваїв століття.

Дорогою мені привидівся я сам у дванадцять років, що похмурого раннього ранку їхав на велосипеді, розвозячи людям газети. А трохи далі — вже старший, дев'ятнадцятирічний, що брів додому, натикаючись на стовпи, зі слідами губної помади на щоці, сп'янілий від кохання.

І вже перед тим, як ми повернули до арабського форту Констанс, назустріч нам прибережним шосе з ревом промчав інший лімузин. Він майнув повз нас, як блискавка. Невже то я в недалекому майбутньому? І зі мною Пег у вечірній сукні, бо ми повертаємося з танцювальної зали? Але той лімузин промайнув і зник. Майбутньому доведеться почекати.

А коли ми заїхали на піщанистий задвірок Констанс, я відчув просту радість сьогодення і найбільше щастя — жити.

Лімузин поставили на місце, і ми з Констанс чекали тільки на Генрі, коли це сліпий величним помахом звів руку.

— Відступіть убік, а то віддавлю ноги.

Ми відступили.

— Дайте сліпий чоловік покаже вам дорогу.

І він рушив уперед.

Ми залюбки пішли за ним.

Примітки

1

Митрофанов Володимир Іванович (нар. 1929 р.) — перекладач, член Спілки письменників СРСР. З 1959 р. в його перекладах опубліковано понад 30 книжок зарубіжних письменників, зокрема Марка Твена, Е. Хемінгуея, Е. Колдуелла, А. Бессі, Т. Капоте, Р. П. Уоррена, Р. Бредбері, Н. Льюїса, П. Абрагамса, Б. Брехта, Г. Бічер-Стоу, Т. Майн Ріда, Дж. Баррі та ін. З 1978 р. працює в редакції журналу «Всесвіт» завідуючим відділом літератури капіталістичних країн.

2

«Метро-Голдвін-Майєр» — одна з найбільших голлівудських кінокомпаній.

3

Персонаж роману Германа Мелвілла «Мобі Дік».

4

Мексіканський танець.

5

Що? (ісп.)

6

Так, так! (ісп.)

7