Читать «Маргаритко, моя квітко» онлайн - страница 10

– Ну, мамо… – почав тато. Мама не дала йому продовжити. Вона вдарила долонею кульку з жуйки так, що та перетворилася на млинець:

– І припини мене постійно називати мамою! – вигукнула вона. – Мене це дратує! Я не твоя мама! Я твоя жінка, і звати мене Елізабет!

Меді заскиглила:

– Елізабет, я голодна. Я не можу їсти цей гуляш. Він пече, Елізабет!

Маргарита встала й пішла до дитячої кімнати. Вона звикла до мирного родинного життя і була геть спантеличена. Мама ніколи так не кричала на тата. Навіть під час попередніх дієт. Тоді вона була просто небагатослівна і трішки знервована. Кілька разів плакала – від сорому та каяття. Бо після двадцяти чотирьох годин нестерпного посту голод таки перемагав, і вона з'їдала все, що було в холодильнику.

Згодом, коли Маргарита стояла в лазничці й чистила зуби, до неї зайшов тато. На ньому вже була смугаста піжама. Він присів на краєчок ванни. У нього був такий погляд, ніби він шукав співчуття.

– Максимум за тиждень вона здасться, – пробурмотіла Маргарита і виплюнула білу піну зі зеленими крапочками.

– В усьому винна ця дурнувата зустріч випускників, – сказав тато. – Мама щойно зізналася. – Тато стурбовано похитав головою. – Вона каже, що була там найтовстіша. І ще там була одна така Марі-Луїза, колишня мамина подруга. Вона теж раніше була повна, а тепер схудла. І вона розповіла мамі, що з нею все було точнісінько, як із мамою, і що вона тепер мамі…

Маргарита вже майже не слухала тата, а думала: «Він і справді досить часто каже «мама». І це таки кумедно! Своїй мамі він каже «бабуся». Своїй жінці він каже «мама».

Випльовуючи спінену пасту, Маргарита захихотіла, продовжуючи цей ряд: «Властиво, тоді мені він мав би казати «люба жінко», а не «люба доню»!»

– Добре тобі сміятись, – образився тато. Маргарита перестала хихотіти. Вона згадала, що кому-кому, а їй зовсім і не «добре сміятися», бо в неї нещасливе кохання і вона затьмарена смутком. Вона виплюнула залишки білої піни, прополоскала рот, принюхалася до відображення свого кирпатого носика в дзеркалі і промовила тоном театральної акторки:

– Це було би чудово! Та бачить Бог – це не так!

– У тебе теж проблеми? – тато спитав це таким тоном, що було зрозуміло: він робить це суто з батьківського обов'язку. Це прозвучало так: «На Бога! Дві проблеми на одну сім'ю – це вже занадто!»

~ Ти отримала погану оцінку? Чи, може, навіть дві? – поцікавився тато.

Маргарита потягла себе за пальці так, що хруснули суглоби. Як це типово! Дорослі завжди думають лише про оцінки! Маргарита взяла в рот пасмо волосся і почала його жувати.

– З оцінками все добре, – пробурмотіла вона. – Але я закохалася!

Тато залишив у спокої свої вуса і поклав руки на обтягнені смугастою піжамою коліна.

– Правда? ~ запитав він, і його круглі очка зацікавлено заблищали.

– Але в мене нещасливе кохання, – сказала Маргарита. Вона випустила з рота волосся і, посмикуючи носиком, чекала, що відповість на це тато. Однак той сидів на краєчку ванни, тримаючись за коліна, і мовчав. Маргарита пошкодувала, що розповіла йому про свою нещасливу любов. Певно, однокласники таки мали рацію! З батьками неможливо говорити про такі проблеми! Правду каже Сабіна: старих такі речі не цікавлять. їх хвилюють лише власні справи!