Читать «Енн у Домі Мрії» онлайн - страница 28

— Методистський пастор дуже вродливий, — мовила Енн, зважаючи на прочинені двері кабінету.

— Еге ж, церкву він собою прикрашає, — визнала панна Корнелія. — Але ж який манірний! І думає, неначе кожна дівчина, щойно погляне на нього, то вмить закохається — так, мовби методистський пастор, котрий весь час світами швендяє — це бозна-який скарб. А ви з молодим лікарем послухайте моєї поради й не спілкуйтеся так часто з методистами. Моє гасло: якщо ти пресвітеріанин — будь ним!

— Ви не вважаєте, що методисти підуть на небеса так само, як пресвітеріани? — серйозно запитала Енн.

— Це не нам вирішувати. Все в руках Господніх, — урочисто відказала панна Корнелія. — Але я не знатимуся з ними на землі, хай що мені, можливо, доведеться робити на небесах. Цей методистський пастор неодружений. У попереднього жінка була — то я дурнішого створіння ще й не бачила. Якось я сказала йому, що, перш ніж побратися з нею, він мав би зачекати, доки вона виросте. Він відказав, що хотів виховати її сам. Хіба не типовий чоловік?

— Важко збагнути, коли саме люди дорослішають, — засміялася Енн.

— Свята правда, рибонько. Дехто вже народжується мудрим, а хтось і до вісімдесяти не дорослішає, повірте мені! Така сама була пані Мак-Алістер — за все життя не виросла. І в сто років була не розумніша, аніж у десять.

— Може, тому вона й прожила так довго, — припустила Енн.

— Цілком можливо. Утім, я воліла би прожити п’ятдесят розумних літ, ніж сто дурних.

— Але подумайте, який нудний був би світ, якби в ньому жили всуціль розумні люди! — вигукнула Енн.

Панна Корнелія не принизилася до легковажної суперечки.

— Пані Мак-Алістер була з Мілгрейвів, а Мілгрейви всі були дурні. Її небіж, Ебенейзер Мілгрейв, багато років був безумний. Він уважав себе мертвим і сердився на жінку, що вона його не ховає. Я на її місці зробила б це.

На обличчі панни Корнелії застиг вираз похмурої рішучості, аж Енн майже уявила її з лопатою в руках.

— Невже ви не знаєте жодних добрих чоловіків, панно Брайант?

— Та знаю багатьох — отам, — відповіла панна Корнелія, махаючи рукою у відчинене вікно в напрямку невеличкого цвинтаря на церковному подвір’ї по той бік затоки.

— А живих, із плоті й крові? — наполягала Енн.

— Є кілька таких — просто щоб засвідчити, що Господь усемогутній, — неохоче визнала панна Корнелія. — Я не заперечую, що де-не-де можна знайти певного чоловіка — якщо тільки захопити його, поки він молодий, і поводитися з ним, як належить, і якщо мати добряче шмагала його в дитинстві — і виліпити з нього щось годяще. Ваш чоловік, судячи з того, що мені доводилося чути, непоганий. Напевно, — панна Корнелія зміряла Енн чіпким поглядом з-над окулярів, — ви вважаєте, що іншого такого немає в цілому світі?

— Немає, — упевнено підтвердила Енн.

— Ох, я таке вже чула від іншої молодиці, — зітхнула панна Корнелія. — Дженні Дін, коли віддавалася, теж думала, що іншого такого, як її чоловік, у цілому світі немає. Іншого такого справді не було — і добре, що не було, повірте мені! Він улаштував їй страхітливе життя, і вже залицявся до своєї другої жінки, коли бідолашна Дженні вмирала. Хіба не типовий чоловік? Але сподіваюся, рибонько, ваша певність виправдається краще. Про молодого лікаря всі доброї думки. Спершу я боялася, що буде інакше, бо тутешня громада не знала рівних лікареві Дейву. Хоча лікар Дейв був геть нетактовний — завжди говорив про мотузки в домах повішеників. Ну, та люди забували всі свої кривди, коли в них боліли шлунки. Душевний біль усіх турбує менше, аніж біль у шлунку. Тепер, оскільки ми обидві пресвітеріанки, і поруч немає жодного методиста, скажіть мені відверто — що ви думаєте про нашого пастора?