Читать «Енн у Домі Мрії» онлайн - страница 24

Нарешті змовк останній прощальний сміх. Енн і Гілберт, узявшись за руки, обійшли свій сад. Струмок, що розтинав один із його кутків, мерехтливо брижився між тіней беріз. Маки на його берегах здавалися чашами, налитими місячним сяйвом. Від квітів, що їх висадила пані Селвін, линув у тінисте повітря тонкий аромат, немов краса й благословення священних минулих днів. Енн зупинилася в темряві й зірвала стеблину.

— Люблю запах квітів уночі, — мовила вона. — Тоді можна пізнати їхню душу. О, Гілберте, цей будиночок — саме те, про що я мріяла. І я така рада, що ми не перші, хто прогулювався тут у вечір після весілля.

Розділ 8

ПАННА КОРНЕЛІЯ БРАЙАНТ ЗАХОДИТЬ У ГОСТІ

Той вересень у Чотирьох Вітрах був місяцем золотаво-бузкових туманів — місяцем днів, напоєних сонцем, і ночей, що купалися в місячнім сяйві та пульсували зорями. Ані буря, ані різкий порив вітру не затьмарили його. Енн і Гілберт вили своє гніздечко, гуляли узбережжям, плавали в човні вздовж затоки, їздили до гавані Чотирьох Вітрів і до Глена, а часом — каталися безлюдними, порослими папороттю стежками в лісі довкруж каналу; одне слово, проводили медовий місяць так, що їм могли би позаздрити всі закохані світу.

— Навіть якби наше життя обірвалося нині, прожити його було варто — заради цих останніх тижнів, — мовила Енн. — Хтозна, чи будуть у нас іще колись чотири таких гарних тижні — та вони в нас були. Усе — вітри, погода, люди, Дім Мрії — допомагало зробити наш медовий місяць дивовижно прекрасним. Відколи ми сюди приїхали, навіть жодного дня не дощило.

— І ми ні разу не посварилися, — піддражнив її Гілберт.

— Ну, та із цим «що довше зволікаєш — то більшу втіху маєш», — процитувала Енн. — Я така рада, що ми вирішили провести наш медовий місяць тут. Наші спогади про нього будуть завжди пов’язані з Домом Мрії, а не безладно розкидані поміж чужих земель.

Атмосфера їхнього нового дому чаїла в собі присмак романтики та пригод, що його Енн ніколи не відчувала в Ейвонлі. Там, хоч вона й мешкала біля моря, її життя не було так тісно пов’язане з ним. А в Чотирьох Вітрах воно було повсюди й ненастанно кликало її до себе. Із кожного вікна свого нового дому вона бачила мінливий морський пейзаж. У вухах їй відлунював невпинний шепіт хвиль. Щодня в гавань заходили кораблі й ставали на якір у Глені, а потім, у призахіднім світлі, відпливали до портів, що могли бути на іншому боці земної кулі. Рибальські човни під білими вітрилами зранку пливли через протоку, а ввечері верталися з уловом. Щасливі й безтурботні мореплавці та рибалки прямували червоними дорогами вздовж берега. Тут повсякчас витав дух майбутніх мандрів і пригод. Тутешній триб життя не був такий усталений, як ейвонлійський — над гаванню віяли вітри змін, море вабило до себе мешканців узбережжя, і навіть тих, хто не міг відгукнутися на його поклик, поймав незвичний трепет, хвилювання й відчуття нових незвіданих можливостей.