Читать «Енн у Домі Мрії» онлайн - страница 2

— Хай тебе не тривожать слова пані Ендрюс, — мовила Діана спокійно та впевнено, як і належить заміжній дамі із чотирирічним досвідом. — У подружнім житті є, звісно, свої злети й падіння. Не чекай, що все завжди йтиме гладенько. Але запевняю тебе, Енн, — це щасливе життя, коли тільки вийти саме за того, хто потрібен тобі.

Енн притлумила усмішку. Її завжди трохи смішило, що Діана вдає із себе таку досвідчену пані.

«Може, за чотири роки по весіллі я й сама так мудруватиму, — подумала вона. — Хоча мене, мабуть, убереже від цього моє почуття гумору».

— Ви вже вирішили, де оселитеся? — запитала Діана, пригортаючи малу Енн-Корделію тим неповторним материнським жестом, що завжди викликав трепет у серці Енн, повнім ніжних потаємних мрій і сподівань, — трепет невимовної насолоди, проте й дивного, ледь відчутного болю.

— Так. Саме це я й хотіла розповісти тобі, коли зателефонувала нині й попросила зайти до Зелених Дахів. До речі, я ніяк не можу звикнути, що у нас в Ейвонлі тепер є телефони. Для такого милого тихого куточка це аж до безглуздя модно й сучасно.

— За це ми дякуємо Спілці вдосконалення Ейвонлі, — відповіла Діана. — У нас так і не з’явилося б телефонної лінії, якби вони за це не взялися. Проте їм так затято суперечили, що тут би хто завгодно зневірився. І все ж вони довели справу до кінця. Енн, ти зробила розкішний дарунок усьому селу, заснувавши цю спілку. Як гарно ми проводили час на зборах! А хіба можна забути синій клуб чи намір Джадсона Паркера здати свій паркан в оренду під рекламу аптекарських засобів?

— Не знаю, чи щиро я вдячна Спілці за встановлення телефонної лінії, — мовила Енн. — Хоча це й зручно — далеко зручніше за наш давній спосіб сигналити одна одній спалахами свічок. Та ще, як то каже пані Лінд: «Ейвонлі мусить наздоганяти прогрес, будьте певні». Але чомусь я не хочу, щоб Ейвонлі було зіпсоване тим, що пан Гаррісон, коли прагне бути дотепником, називає «новомодними незручностями». Це нерозумно, сентиментально… і неможливо! Тож я негайно стану мудрою, практичною й реалістичною. Телефон, як визнає сам пан Гаррісон — «то збіса добра штука», навіть коли на лінії тебе напевне підслуховує із півдесятка пліткарів.

— Оце найгірше, — зітхнула Діана. — Страшенно дратує, коли в розмові чути, як іще хтось піднімає слухавку. Подейкують, що пані Ендрюс наполягла, щоб їхній телефон висів у кухні — так вона чутиме його щоразу, як той задзвонить, і водночас варитиме обід. Сьогодні, коли ти мені дзвонила, я добре чула той химерний бій годинника у Паїв. Отож нас, вочевидь, підслуховувала Джозі чи Герті.

— То ось чому ти запитала: «У вас новий годинник у Зелених Дахах?» Мені геть невтямки було, що це ти кажеш. А після цього щось так сильно клацнуло. Певно, то хтось із Паїв розлючено кинув слухавку. Але нехай. Як то каже пані Рейчел: «Паями вони були, Паями завжди й будуть, на віки вічні, амінь». Я хочу обговорити дещо приємніше. Ми вже знаємо, де буде наш новий дім.