Читать «Енн у Домі Мрії» онлайн - страница 5

— Добре, що Енн і Гілберт усе-таки одружаться. Саме про це я завжди молилася, — відповіла пані Рейчел тоном людини, безперечно певної того, що її молитви дуже зарадили. — Я була втішена, коли почула, що вона не збиралася вийти за того хлопця з Кінгспорта. Хоч він і був заможний, а Гілберт бідний — щонайменше зараз, — зате він з нашого острова.

— Він Гілберт Блайт, — удоволено кивнула Марілла. Вона радше померла б, аніж висловила думку, яка зринала в неї від найперших років життя Гілберта при погляді на нього, — думку про те, що якби не колишня її свавільна гордість, це міг би бути її син. Марілла відчувала, що якимось незбагненним чином шлюб Енн і Гілберта покладе край цій багатолітній несправедливості. Давнє гірке лихо все-таки вийшло на добре.

Сама ж Енн була така щаслива, що це майже лякало її. Богам, як учить старий забобон, не до вподоби надто щасливі смертні — як, безперечно, і деяким людям. Двоє з них зайшли якось до Енн у фіолетових сутінках із непохитним наміром зробити все, щоб луснула райдужна бульбашка її сподівань. Якщо вона вважає, що в особі молодого лікаря Блайта здобуде безцінний скарб, чи то уявляє, буцім Гілберт так само закоханий в неї, як у дні його зеленої юності, їхній обов’язок — явити суть речей в іншому світлі. Утім, ці дві ласкавих добродійки не були їй ворогами: навпаки, вони любили Енн і боронили б від чужих прискіпувань, наче рідне дитя. Людська вдача не зобов’язана бути послідовною.

Пані Інгліс — уроджена Джейн Ендрюс, цитуючи газету «Дейлі Ентерпрайз» — прийшла разом зі своєю матір’ю та пані Белл. Проте «надмір людяності» в Джейн не був зіпсований роками подружніх сварок. Доля зласкавилася над нею. Попри той факт — як заявила би пані Лінд, — що вона вийшла за мільйонера, шлюб її виявився щасливий. Багатство не засліпило її — це й понині була мила, спокійна, рум’яна Джейн із колишньої шкільної четвірки, яка щиро тішилася щастю давньої подруги й так жваво цікавилася усіма деталями посагу Енн, наче він міг дорівнятися до її власних діамантів і шовкових шат. Джейн не могла похвалитися видатним розумом і, вочевидь, за все життя не висловила жодної глибокої та цікавої думки, але все ж вона ніколи не сказала й жодного слова, що могло б скривдити чиїсь почуття — отже, мала талант нехай і пасивний, проте цінний і доволі рідкісний.

— Бач, Гілберт не передумав-таки, — із подивом у голосі мовила пані Ендрюс. — Ну, та це Блайти — вони, як дали слово, то вже дотримають, хай там що. Стривай-но, Енн… тобі двадцять п’ять? За мого дівоцтва двадцять п’ять уважали першим критичним віком. Але виглядаєш ти доволі молодо. З рудими воно завжди так.

— Руді коси тепер модні, — холодно відказала Енн, хай як силкувалася всміхнутися. Життя відточило в ній почуття гумору, що допомогло їй здолати безліч випробувань, проте незворушно слухати зауваження щодо колюру власних кіс вона так досі й не навчилася.

— Правда… правда, — згодилася пані Ендрюс. — Хтозна, яких дивних викрутасів нам іще чекати від моди. Ну, Енн, плаття в тебе дуже гарні й цілком відповідні твоєму становищу в суспільстві, так, Джейн? Надіюся, ти будеш дуже щаслива. Принаймні я тобі цього бажаю. Довгі заручини рідко призводять до щастя. Ну, та що ви могли вдіяти, звісно.