Читать «Енн у Домі Мрії» онлайн - страница 125

— Він ніколи не мав власних дітей, Гілберте, — я певна, що не мав, інакше він не написав би такої дурниці. Просто неможливо не говорити «дитячою мовою» з немовлям. Це виходить природно — і так має бути. Жорстоко було би звертатися до цих ніжних, крихітних, оксамитових створінь так само, як до великих хлопчиків та дівчаток. Немовлятам потрібна любов, і пестощі, і якнайбільше милих слів «дитячою мовою», і маленький Джем усе це матиме, благослови Господь його маленьке селденько.

— Але ти найгірша з усіх, кого я бачив, Енн, — відповів Гілберт, що був не матір’ю, а лише батьком, і не міг одразу зректися настанов пана Оракула. — Як ти говориш з дитиною! Я в житті не чув такого.

— Цілком можливо, що не чув. Іди… іди геть. Хіба я не гляділа три пари двійнят пані Геммонд, коли не мала ще й одинадцяти років? Ви з паном Оракулом — просто черстві теоретики. Поглянь, поглянь на нього, Гілберте! Він усміхається мені… він розуміє, про що ми говоримо! І ти згоден, згоден з мамою, плавда, моє янголятоцко?

Гілберт обійняв їх обох.

— О, матері, — мовив він. — Матері! Бог знав, що робить, коли створював вас!

Отож, маленького Джема любили й пестили, і говорили з ним «дитячою мовою», а він квітнув, як то й личило дитині в Домі Мрії. Леслі обожнювала його не менше, ніж сама Енн. Коли всі хатні справи були завершені, а Гілберт ішов до когось із хворих, вони віддавалися бурхливим виявам захоплення й нестримної любові до малюка. Такими й застав їх того вечора Оуен Форд.

Леслі помітила його перша. Навіть у сутінках Енн побачила, як раптова блідість залила її вродливе лице, геть-чисто змивши рум’янець із губ та щік.

Оуен підійшов, не дивлячись на Енн.

— Леслі! — мовив він, подаючи руку. Уперше він назвав її на ім’я; утім, рука, простягнута йому для потиску, була холодна. Увесь вечір, доки Енн, Гілберт та Оуен жваво розмовляли й сміялися, Леслі просиділа дуже тихенько, і ще до кінця гостини перепросила й рушила нагору. Оуенів запал майже згас; невдовзі потому він і собі пішов зі смутним лицем.

Гілберт поглянув на дружину.

— Енн, що ти задумала? Я не розумію, що відбувається. Повітря нині в домі просякнуте електрикою; Леслі сидить, наче муза трагедії, Оуен Форд сміється й жартує, та очима серця невідривно стежить за Леслі; ти ледь тамуєш хвилювання. Зізнайся — що ти приховуєш від свого простодушного чоловіка?

— Не будь такий наївний, Гілберте, — пролунала подружня настанова Енн. — А Леслі поводиться геть нерозумно, і я негайно піду й скажу їй про це.

Енн знайшла Леслі при вікні в її спальні. Уся кімната повнилася розміреним гуркотом моря. Леслі сиділа, склавши руки на колінах, у тьмянім місячнім сяйві — прекрасна, докірлива постать.

— Енн, — запитала вона тихо й обурено, — ти знала, що Оуен приїздить у Чотири Вітри?

— Так, — мовила Енн без тіні каяття.

— Чому ти не сказала мені, Енн? — вигукнула Леслі. — Якби я знала, то не лишилася б тут… поїхала би, щоб не зустрічатися з ним! Чому ти не сказала мені, Енн? Це було нечесно із твого боку… нечесно!