Читать «Енн у Домі Мрії» онлайн - страница 123

— Яка гарна романтична історія, — мовила Енн, що незмінно любила все романтичне. — І подумати лиш, — додала вона, винувато зітхаючи, — що, якби я правила своєї, Джордж Мур ніколи не вибрався б із могили, у якій була похована його особистість. Як я тоді сперечалася з Гілбертом! От і кара мені за це — тепер із будь-якого питання я не зможу мати відмінної думки. Якщо я спробую заперечити, Гілберт відіб’є мій аргумент, нагадавши про випадок із Джорджем Муром.

— Наче це змусить жінку замовкнути! — піддражнив її Гілберт. — І все ж не ставай моєю луною, Енн. Невеличке протистояння додає життю пікантності. Я не хотів би мати дружину, як у Джона Мак-Алістера по той бік затоки. Хай що він скаже, вона тут-таки додає нудним монотонним голосом: «Правда, Джоне, правда, крий мене Боже!»

Енн і Леслі засміялися. У Енн був срібний сміх, а в Леслі золотий, і разом вони звучали, мов досконала гармонія в музиці. А коли сміх ущух, луною йому стало гучне зітхання Сьюзен, котра допіру зайшла в кімнату.

— Сьюзен, що сталося? — запитав Гілберт.

— Невже щось трапилося із Джемом, Сьюзен?! — вигукнула Енн, стривожено зриваючись на рівні ноги.

— Ні, заспокойтеся, пані Блайт, дорогенька. Хоча дещо таки сталося. Господи, цього тижня в мене все летить шкереберть. Я зіпсувала тісто, як ви добре знаєте, і підпалила праскою найкращу лікареву сорочку, ще й розбила великий таріль. І ось, на додачу, приходить лист від моєї сестри Матильди — вона зламала ногу й просить мене пожити в неї, доки оклигає.

— Шкода… тобто шкода, що з вашою сестрою сталося таке нещастя! — вигукнула Енн.

— Так, чоловік живе на смуток, пані Блайт, дорогенька. Це звучить, наче біблійний вірш, хоч мені казали, що то написав хтось на прізвище Бернс. І вже ж безсумнівно, що «людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти». А щодо Матильди, то бігме, не знаю, що про неї думати. Досі в нашій сім’ї ніхто собі ніг не ламав. Але хай що вона накоїла, вона моя сестра, і я відчуваю, що мій обов’язок — поїхати й доглядати її, коли ви знайдете собі помічницю на кілька тижнів.

— Звісно, Сьюзен, звісно. Я підшукаю когось, доки вас не буде.

— Якщо ви нікого не знайдете, пані Блайт, дорогенька, я не поїду, навіть попри Матильдину ногу. Я не дозволю, щоб ви непокоїлися, а благословенне малятко плакало, незважаючи на будь-чиї ноги.

— Ні, Сьюзен, ви мусите негайно поїхати до сестри. Я найму якусь дівчину з рибальського селища — на цей час вона мені допоможе.

— Енн, може, ти дозволиш мені пожити у вас, доки Сьюзен помагатиме сестрі? — вигукнула Леслі. — Прошу тебе! Із твого боку це буде справжній акт милосердя. Мені так самотньо в тім величезнім будинку, що радше нагадує клуню. Там геть нема чого робити… а ночами ще гірше — мені дуже лячно, навіть попри замкнені двері. Позавчора тут тинявся якийсь волоцюга.

Енн радо згодилася, і вже наступного дня Леслі облаштувалася в маленькому Домі Мрії. Панна Корнелія щиро схвалила це рішення.