Читать «Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей» онлайн - страница 160

Вона каже:

– Той самий, котрий я загубила. Тепер я пішла б, але мусиш мені ще принести мертвої й живлющої води.

– Ой, коби я знав хоч ту кирницю…

– Мусиш знайти сам. А коли ні, то лишиш тут голову.

Знову зажурився. Ламав собі голову, що має чинити, й спали йому на гадку царицині голуби. Вийняв пера, посукав, і нараз прилетіла вже знайома пара.

– Що за біда?

Так і так, розповідає хлопець:

– Дала мені цариця дві пляшечки, аби я набрав до одної мертвої, до другої живлющої води.

– Се невелике діло. Дай-но сюди пляшечки!

Один голуб взяв у свої лапки одну пляшечку, другий вхопив другу й полетіли на високу гору, котра сягала аж до неба. На самому вершку сльозили дві кирниці: в одній була мертва, а у другій живлюща вода. Набрали води і принесли хлопцеві.

– Тут маєш. Але вважай, аби на тебе не бризнула й крапелька мертвої води, бо помреш одразу.

Хлопець поніс наповнені пляшечки цариці:

– Но, збираймося, їдемо!

– Чекай мало. Випробую, чи не ошукав ти мене.

І замочила зелену галузочку до мертвої води – гілка в ту ж мить зчорніла.

– Тепер перевірю другу.

Тоді суху палицю встромила у живлющу воду, і палиця в ту ж мить зацвіла.

– Но, зробив ти все, що я жадала. Тепер їдемо до твого царя.

Осідлали коней, посідали й рушили. А з часом прибули й до царського двору.

Слуги зараз же дали знати цареві. Цар, коли таке почув, не знав, як і радіти. Вибіг, обіймає то свого помічника, то свою наречену. Закликав до палацу, посадив до столу, й почалася велика гостина.

На царський стіл потрапили разом з іншими і пляшечки з мертвою й живлющою водою.

Йде гостина, цар дуже радіє. За столом молода каже:

– Пресвітлий царю, чи ти знаєш, який мудрий чоловік оцей твій посланець? Він зробив таке, що ще ніхто на світі не зробив – дістав мертвої й живлющої води.

Розглядають пляшечки. Молода цариця одну розоткала. Це була пляшка з мертвою водою. Але так невдало відкрила її, що одна крапля бризнула на хлопця і той нараз помер.

– Йой! – загойкав цар. Всі плачуть. А цариця Загадкова каже:

– Не біда. Нічого страшного не сталося.

Взяла другу пляшечку з живлющою водою, розоткала й бризнула на хлопця. Він нараз ожив. Айбо сто раз кращий і міцніший став.

Цар йому позаздрив:

– Добре було б, коби і я помолодшав…

І вже його не веселила гулянка, а увесь час стежив за пляшечками. Коли молода забавилася бесідою з гостями, він посяг за пляшкою, розоткав її й виляв на себе воду. Але потрапив похапцем на мертву. Одразу впав і, падаючи, перевернув стіл.

Почали шукати пляшечку з живлющою водою, але ніде її не було: вона впала й розбилася. Тепер не було ніякої сили воскресити мертвого царя.

Замість весілля відбувся похорон.

Царювати стала Загадкова. Вона сказала хлопцеві:

– Слухай сюди: не прийшла я з далекого краю, аби віддаватися за старого царя. Прийшла через тебе. Ти мені полюбився з першої ж хвилини, коли ми зустрілися. І я хочу бути твоєю дружиною, якщо ти не проти.

Всі, хто там був, вирішили того ж дня справити весілля. Потім хлопця обрали царем.

І казці кінець.

Життєве море

Царевичі Васильки

У одного царя був син. Цар був старий, тому вирішив він сина оженити і віддати йому царювання. Так і зробив. Синові присягли, і він став царювати.