Читать «Пригоди Піноккіо» онлайн - страница 21

— На мою думку, Дерев’яний Хлопчик мертвий. Проте, якби він, за прикрим збігом обставин, виявився не цілком мертвим, то це було б беззаперечним свідченням того, що він іще живий.

— Шкода, — сказав Сич, — що не можу погодитися з моїм високошановним колегою Вороном, але, на мою думку, Дерев’яний Хлопчик іще живий. Проте, коли б він, за прикрим збігом обставин, виявився цілком мертвим, то це було б беззаперечним свідченням того, що він фактично мертвий.

— А чого ви мовчите? — звернулася Фея до Цвіркуна.

— Я поділяю ту думку, що розумний лікар, який не знає, що сказати, має мовчати. Втім, я добре знаю цього Дерев’яного Хлопчика, можна сказати навіть, давно знаю.

Піноккіо, що досі лежав нерухомо, наче справжнісінька дровина, раптом почав судомно тремтіти, аж ліжко задвигтіло.

— Цей Дерев’яний Хлопчик, — вів далі Цвіркун, — просто негідник…

Піноккіо розплющив очі й одразу ж заплющив їх.

— …шахрай, нероба, волоцюга…

Піноккіо натягнув простирадло собі на голову.

— …цей Дерев’яний Хлопчик — халамидник, що зажене в труну свого нещасного знедоленого батька!

У кімнаті почулися притлумлені схлипування й ридання.

Уявіть собі здивування всіх присутніх, коли вони підняли простирадло і побачили, що плаче не хто інший, як Піноккіо!

— Коли мертвий плаче — це ознака того, що він перебуває на шляху до одужання, — урочисто мовив Ворон.

— Я, на превеликий жаль, маю не погодитися з моїм високоповажним колегою, — заперечив Сич, — бо коли мертвий плаче, це, на мою думку, ознака того, що він не бажає помирати.

Розділ 17

Піноккіо охоче їсть цукор, але відмовляється приймати ліки. Та при появі трунарів він притьмом ковтає гірке. Піноккіо знову бреше, і його ніс видовжується

Коли поважні лікарі пішли, Фея підійшла до Піноккіо, поклала йому руку на чоло і відчула, що у хворого гарячка.

Вона висипала білий порошок у склянку води, подала Дерев’яному Хлопчикові й ніжно мовила:

— Випий це, і за кілька днів одужаєш.

Піноккіо зиркнув на склянку, скривився й неохоче запитав:

— Воно солодке чи гірке?

— Гірке, зате для тебе воно корисне.

— Коли воно гірке, я не питиму.

— Зроби те, що я кажу, випий.

— Але я терпіти не можу гірке!

— Випий. А коли вип’єш, одержиш грудочку цукру, щоб знову стало смачно в роті.

— Де ця грудочка цукру?

— Ось, — відповіла Фея і дістала шматочок із золотої цукорниці.

— Спочатку дайте мені цукру, а потім я вип’ю гірке.

— Ти мені обіцяєш?

— Так.

Фея дала йому цукру. Піноккіо вмить розкусив і проковтнув його, облизав язиком губи і сказав:

— Ох і смакота! Якби цукор був ще й ліками!.. Я би щодня приймав проносне!

— Тепер дотримай своєї обіцянки і зроби маленький рятівний ковток.

Піноккіо неохоче взяв склянку, встромив туди кінчика носа, потім потримав склянку біля рота, знову стромив туди носа й нарешті мовив:

— Це дуже гірка пілюля для мене, надто гірка. Я не можу випити цю гидоту.

— Як ти можеш стверджувати це, коли навіть не намагався докласти зусиль?

— Я можу собі уявити. Я ж нюхав. Спочатку я хотів би ще грудочку цукру… тоді я вип’ю.