Читать «Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці» онлайн - страница 126

— Посягни мені в праве вухо.

Іван посяг і витяг діамантове плаття.

Коли вбрався, каже кінь:

— Як хочеш нестися: у вітрі чи в гадці?

— У вітрі.

Сів Іван на коня і помалу йдуть, ідуть, ідуть. Зустріли мишине військо. Мишиний цар загойкав на них:

— Пресвітлий царю, мало станьте!

Іван зупинив коня… Як мишине військо пройшло, їх цар красно подякував, вирвав трохи шерсті і говорить:

— Загорніть сю шерсть у папір, і буде вам в пригоді.

Ідуть далі… Видять: марширує риб’яче військо. Риб’ячий цар загойкав:

— Пресвітлий царю, станьте мало, най моє військо перейде.

Іван зупинив коня. Пройшли риби, і їх цар красно подякував, вирвав трохи луски і передав Іванові:

— Сховайте, і буде вам у пригоді.

Ідуть далі і видять: проходить бджолине військо, їх цар загойкав:

— Пресвітлий царю, станьте мало, най моє військо перейде.

Іван зупинив коня. Бджоли пройшли, їх цар подякував Іванові, вирвав шерсті і каже:

— Коли будеш у царя, сим потряси, і вилетить бджола і почне літати над головою дівчини. Від тої дівчини візьми перстень і шириночку…

Так і було. Іван скочив на своїм коні на верх хижі і хоче взяти від царської дівки шириночку й перстень. Потряс шерстю, і нараз прилетіла бджола і почала літати над головою молодшої царівни…

Іван вхопив від молодшої дівки жуковину й шириночку і втік…

Всі залящали:

— Вхопив, вхопив!

А витязь пропав безвісти.

Царівна плаче. А цар пустив у новинки: хто знає такого і такого, най заголосить царю. Айбо ніхто не голосив нич. А браття втямили у Івана перстень і шириночку.

— Звідкіль у тебе ото? — звідають.

— Що вам до того?

Браття заявили царю, що у того і того є царська ширинка і перстень…

Цар наказав, аби Івана привели в його палату.

Привели Івана — цуравого, брудного. І чудуються, як перстень і ширинка потрапили в руки цуравого Івана.

Витязь, котрий на коні скочив до царівен, був не такий…

І дівка не хоче Івана, лиш мусить… Цар каже Іванові:

— Я за тебе дам доньку, кедь учиниш те, що тобі доручу.

Повів його в комору:

— Видиш се зерно?

Комора засипана була пшеницею, житом, вівсом, але зерно змішане було з піском, глиною.

— До ранку перебереш ‘го, аж ні — голова долів!..

Іван сів і журиться. А потім здогадався, що у нього є шерсть з миші… Потряс шерстю, і миша прибігла:

— Пресвітлий царю, що треба?

— Се зерно до ранку мушу перебрати…

— Не журися нич. Лягай та спи…

Як Іван ліг, миша свиснула, і нараз збіглися тисячі мишей і швидко перебрали зерно…

Цар вранці аж напудився: як один чоловік міг таку роботу зробити? Каже:

— Но, ще одно маєш учинити: знайди і вийми з моря сю жуковину — і верг у море.

Іван сидить і журиться. А потім здогадався, що у нього є луска з риби. Потряс нею, і з’явилася риба:

— Що треба, пресвітлий царю?

— Цар верг жуковину в море і наказав її вийняти…

— Не журися нич. Лягай і спи.

Риба свиснула, і нараз збіглися всі риби. Рушилися шукати. Шукають, шукають… Виплили на берег — нема жуковини! Ще раз попливли на дно моря… Шукають, шукають — вийшли на берег… Порахувалися — однієї маленької рибки нема…