Читать «Російські казки» онлайн - страница 2

— Чоловік учора скарб знайшов, уночі по гроші й ходили.

Того ж дня по всьому селу тільки й розмов: «Тетяна з чоловіком скарб знайшли, дві торби грошви принесли».

До вечора дійшла звістка до пана. Наказав він чоловікові прийти.

— Як ти посмів від мене приховати, що скарб знайшов?

— Ні сном ні духом не знаю про жоден скарб, — відповідає чоловік.

— Не бреши, — пан кричить, — твоя ж дружина й розповіла про скарб. Мені все відомо!

— Так моя жінка несповна розуму! Вона такого понарозказує, що повік не бувало.

— А от побачимо!

І повелів покликати Тетяну.

— Знайшов твій чоловік скарб?

— Знайшов, знайшов!

— Ходили ви по гроші вночі?

— Ходили, ходили цієї ночі, паночку!

— От бачиш, а ти казав, знати не знаєш про скарб. Розказуй, жінко, як діло було.

— Спершу йшли ми лісом, а на гілляччі всюди млинці.

— Які ще млинці в лісі?

— Так із млинцевої хмари! Потім оглянули заячу пастку, а там щука. Щуку дістали і далі пішли. Дійшли до річки. Витягли сітку, а в ній заєць. Ну і зайця дістали. Неподалік од річки чоловік скарб викопав. Нагребли грошей по торбині і назад пішли. І якраз тієї пори повз маєток проходили, коли вашу милість чорти дерли.

Тут пан не стерпів, ногами затупав:

— Геть звідси, дурна жінко!

— Ну от, — чоловік каже, — бачите, що моїй жінці вірити ні в чому не можна, я так вік живу, мучуся.

— Вірю, вірю тобі, іди додому, — махнув рукою пан.

Пішов чоловік додому, став жити-поживати, і досі живе та над паном підсміюється.

Безногий і безрукий богатирі

Надумав царевич одружитися, і наречена є на прикметі — прекрасна царівна, та як дістати її? Багато королів і королевичів, і всяких богатирів її сватали, та нічого не взяли, тільки буйні голови на пласі зложили; і тепер стирчать їхні голови на пласі довкола палацу гордої нареченої. Зажурився, затужив царевич; не знає, у кого й помочі шукати.

А тут знайшовся Іван Голий — чоловік бідний, ні їсти, ні пити не має, одяг давно з плечей спав. Приходить він до царевича і каже:

— Самому тобі не роздобути нареченої, і коли сам поїдеш свататись, накладеш буйною головою! Краще поїдьмо разом: я тебе в біді виручу і всю справу влаштую — тільки обіцяй мене слухатись!

Царевич обіцяв йому виконувати всі його поради, і наступного дня вирушили в путь-дорогу.

Ось приїхали вони в іншу державу і стали свататися. Царівна каже:

— Треба спершу сили жениха випробувати.

Покликала царевича на бенкет, пригощала-частувала; після обіду почали гості різними іграми забавлятися.

— А принесіть-но мою рушницю, з якою я на полювання їжджу, — наказала царівна.

Розчинилися двері — і несуть сорок чоловіків рушницю не рушницю, а цілу гармату.

— Ану ж бо, наречений жених, стрельни з моєї рушнички.

— Іване Голий, — крикнув царевич, — подивись, чи годиться ця рушниця?

Іван Голий узяв рушницю, виніс на ґаночок, копнув ногою — рушниця полетіла далеко-далеко і впала у синє море.

— Ні, ваше високосте! Рушниця нікудишня, куди з неї стріляти такому богатирю! — доповідає Іван Голий.

— Що ж це, царівно? Чи ти наді мною смієшся! Наказала принести таку рушницю, що мій слуга її ногою копнув — вона в море упала!