Читать «Невидимець (збірка)» онлайн - страница 27

— О Господи! — сказав містер Марвел.

— Я був позаду вас… вагався, чи варто мені наближатись, уже пішов далі…

Вираз обличчя містера Марвела був дуже промовистий.

— …а тоді зупинився. «Чи не такий він самий вигнанець, як і я? — подумав я. — Це саме та людина, яка мені потрібна». Отож я повернувся і підійшов до вас… до вас. І…

— О Господи! — повторив містер Марвел. — Я вже весь схвильований. Чи можу я запитати… Як це — бути отаким? І яка саме допомога вам потрібна?.. Невидимий!

— Я хочу, щоб ви допомогли мені дістати одяг… і притулок… а потім усе інше. В мене вже давно цього не було. Якщо ви цього не зробите… о ні! Адже ви зробите… ви повинні.

— Послухайте, — сказав містер Марвел. — Я занадто вражений. Не чіпайте мене. Зачекайте, не поспішайте так. Мені потрібно заспокоїтись. І ви ледве не розбили мені палець. Це все так безглуздо. Безлюдні пагорби, чисте небо. Й, окрім лона природи, нічого видимого на декілька миль. І раптом чути голос. Голос із небес! І каміння! І кулак… О Боже!

— Зосередься, — сказав Голос, — оскільки вам потрібно здійснити справу, яку я для вас визначив.

Містер Марвел роздув щоки і витріщив очі.

— Я обрав вас, — сказав Голос. — Ви єдиний, окрім пари бовдурів у містечку, хто знає, що існує така річ, як невидима людина. Ви повинні стати моїм помічником. Допоможіть мені… і я робитиму для вас неймовірні речі. Невидима людина — велика сила.

Він затнувся на мить і гучно чхнув.

— Але якщо ви мене зрадите, — мовив він, — якщо не зможете зробити так, як я вам скажу…

Він зробив паузу і щосили поплескав містера Марвела по плечу. Тільки-но він його торкнувся, містер Марвел заскавучав від жаху.

— Я не хочу вас зраджувати, — сказав він, обережно відійшовши вбік, подалі від пальців Невидимця. — Навіть не думайте про таке. Все, що я хочу зробити, це допомогти вам… просто скажіть, що мені потрібно зробити. (О Боже!) Я зроблю все, що ви забажаєте.

Розділ Х

Візит містера Марвела в Айпінг

Після першого нападу паніки мешканці Айпінга почали сперечатися. Несподівано з’явився скептицизм, досить нервовий скептицизм, котрий майже не мав підстав, але все-таки це був скептицизм. Адже набагато простіше не вірити в Невидимця; а тих, хто дійсно бачив, як він розчинився в повітрі, або хто відчув силу його руки, можна було перерахувати на пальцях двох рук. І серед цих очевидців тепер бракувало містера Веджерса, котрий неприступно усамітнився за засувами та ґратами власного будинку. А Джеферс і далі лежав непритомний у вітальні «Карети й коней».

Дивні й визначні ідеї, що виходять за межі нашого знання, часто мають менший вплив на людей, ніж незначні, однак реальні міркування. Айпінг веселився, скрізь майоріли прапори, і всі були одягнені по-святковому. Ще місяць тому всі з нетерпінням чекали Духова дня — понеділка по Трійці. По обіді навіть ті, хто вірив у Невидимця, невпевнено продовжили свої маленькі розваги, припускаючи, що він повністю зник; скептики сприймали все просто як жарт. Отож і скептики, і ті, хто в Невидимця вірив, увесь день чудово розважалися.