Читать «Невидимець (збірка)» онлайн - страница 25
Герберт Джордж Веллс
— Це жахлива місцевість, — сказав Голос. — І люди тут свині.
— Ви так гадаєте? — вигукнув містер Томас Марвел. — О Боже! Але ж черевики! Тут їх шиють.
Він обернув голову праворуч, аби поглянути на черевики свого співрозмовника і порівняти їх, — і ось! Де ж тут можуть бути черевики його співрозмовника, якщо тут і ніг його немає!.. Містер Томас Марвел випромінював величезний подив.
— А де ж ви? — запитав він через плече, ставши на всі чотири. Він побачив голу місцевість з порожніми пагорбами, і тільки вітер гойдав віддалені кущі зеленого дроку.
— Чи я п’яний? — промовив містер Марвел. — У мене було видіння? Я балакав сам до себе? Що…
— Не лякайтеся, — сказав Голос.
— Годі жартів зі мною, — відтяв містер Томас Марвел, швидко зводячись на рівні ноги. — Де ж ви? Налякаєшся тут, авжеж!
— Не лякайтеся, — повторив Голос.
— Зараз ви самі злякаєтесь, дурнику, — сказав містер Томас Марвел. — Де ж ви? Я хочу на вас поглянути…
По паузі містер Томас Марвел запитав:
— Можливо, ви поховані?
Відповіді не було. Містер Томас Марвел стояв босоногий і вражений, куртка майже сповзла з плечей.
Десь на віддалі почувся свист.
— Що ж, годі пустощів, — сказав містер Томас Марвел.
Пагорб навсібіч був безлюдний; дорога з її мілкими канавами і білими придорожніми стовпами простягалась рівною і безлюдною смугою на північ і південь, і за винятком чайки вгорі, блакитне небо було також чистим.
— Слово честі, — мовив містер Томас Марвел, натягаючи знову куртку на плечі. — Це все через пияцтво! Я мав би здогадатися.
— Це не через пияцтво, — сказав Голос. — Тільки не лякайтесь.
— Ох! — вигукнув містер Марвел і побілів. — Це через пияцтво! — тихо повторили його губи. Він і далі витріщався, повільно обертаючись. — Я міг би заприсягтися, що чув голос, — прошепотів він.
— Звісно, ви його чули.
— Ну ось, знову, — зронив містер Марвел, заплющивши очі і трагічним жестом ухопившись за голову. Несподівано хтось узяв його за комір і сильно струснув, після чого йому взагалі було важко отямитись.
— Не будьте дурнем, — сказав Голос.
— Здається, я з’їхав з глузду, — промовив містер Марвел. — Це недобре. Це все через те, що я так турбувався через оті кляті черевики. Або я з’їхав з глузду, або це все духи.
— Ні те, ні те, — сказав Голос. — Слухайте!
— Бовдур, — знову бовкнув містер Марвел.
— Одну хвилину, — сказав Голос проникливо, намагаючись тримати себе в руках.
— Ну? — запитав містер Томас Марвел, з подивом відчувши, ніби чийсь палець штовхнув його в груди.
— Ви гадаєте, що я — просто виплід вашої уяви? Просто виплід уяви?
— А чим іще ви можете бути? — запитав містер Томас Марвел, чухаючи потилицю.
— Пречудово, — сказав із полегшенням Голос. — Тоді я почну кидати у вас камінці, аж поки ви не зміните свою думку.
— Але ж де ви?
Голос не відповів. У повітрі почулося дзижчання — і камінь ледве не поцілив містера Марвела в плече. Містер Марвел, обернувшись, побачив, як щось підняло камінь у повітря; пролетівши заплутаний шлях, той на мить завис біля містера Марвела, а потім швидко й непомітно впав йому біля ніг. Марвел був занадто вражений, щоб ухилитись від удару. Камінь зрикошетив од босої ноги і полетів у канаву. Містер Томас Марвел відстрибнув на крок і голосно зойкнув. Потім він кинувся бігти, перечепився через невидиму перешкоду і, перекинувшись через голову, приземлився навприсядки.