Читать «Невидимець (збірка)» онлайн - страница 114

В той день я також знайшов собі, так би мовити, подругу. Я сидів і дивився на кількох людців, які купались на мілині. Раптом одну з істот скрутила судома, і бідолаху понесло вниз за течією. Потік був досить стрімкий, але не занадто сильний навіть для посереднього плавця. Ви можете скласти уявлення про дивну неповноцінність цих людей із того факту, що ніхто з них не зробив ані найменшої спроби врятувати істоту, яка з кволими криками тонула просто в них на очах. Побачивши це, я поспіхом скинув із себе одяг, зайшов у воду трохи нижче за течією і благополучно витягнув крихітну бідолаху на суходіл. Невеличке розтирання швидко привело її до тями, і перш ніж піти, я переконався, що з нею все гаразд. Я настільки низько оцінював її вдачу, що навіть не сподівався на якусь вдячність. Проте в цьому я помилявся.

Пригода сталася вранці. А вдень я побачив цю мініатюрну даму, — це була все-таки жінка, — коли повертався з чергової розвідки. Вона зустріла мене захопленими вигуками й подарувала мені великий вінок із квітів, понад усякий сумнів, зроблений для мене і тільки для мене. Це мене приємно вразило. Мабуть, останнім часом я почувався дуже самотнім. У всякому разі я щосили старався показати, що вдячний за подарунок. За деякий час ми вже сиділи у маленькій кам’яній альтанці й розмовляли. Наша розмова складалася переважно з усмішок. Приязнь дами зворушила мені настільки, наскільки могла зачепити дружелюбність дитини. Ми приносили одне одному квіти, а потім вона стала цілувати мені руки. Я відповів їй тим самим. Тоді я спробував говорити, і дізнався, що її звуть Віна. Не знаю, щó це ім’я означає, але воно чомусь дуже їй пасувало. Так почалася наша дружба, яка тривала тиждень. Як вона закінчилась, я розповім пізніше.

Віна була зовсім як дитина. Вона хотіла завжди бути біля мене і намагалася скрізь за мною ходити. І на черговій прогулянці мені спало на думку навмисне втомити її, щоб вона врешті дала мені спокій. Залишившись сама, вона стала жалібно кричати мені вслід, але я вирішив, що в мене є важливіші справи. Я сказав собі, що приїхав сюди не для того, щоби фліртувати. Однак вона дуже страждала, коли я покинув її, і взагалі дуже болісно реагувала навіть на коротку розлуку зі мною. В цілому її прихильність до мене приносила не менше проблем, ніж утіхи. І все-таки чомусь Віна мене дуже втішала. Те, як вона до мене горнулася, нагадувало звичайну дитячу прив’язаність. І я не знав, на що її прирікав, коли залишав саму, аж поки вже не було запізно. Й поки не стало запізно, я не усвідомлював, чим вона була для мене. Бо всього лише через те, що ця лялькова істота цінувала мене і намагалася, як уміла, показати, що піклується про мене, у мене виникало відчуття повернення мало не додому, коли я повертався в околиці Білого Сфінкса. Ще з пагорба я шукав очима її маленьку золотисто-білу постать.