Читать «Небезпечнi мандри» онлайн - страница 16

— Там, вище, є трава, — сказав Ліщина. — Ходімо на попасочку.

Вони спустилися вниз, і заходилися скубти траву біля води. Ластівки вже носилися зграями туди-сюди понад річкою. Ліщина наблизився до П’ятого і, не кидаючи пастись, тихенько відтер його далі від решти. Опинившись за кущем очерету, він спитав:

— П’ятий, ти певен, що нам конче треба перепливти річку? А що коли податися понад берегом, угору чи вниз за течією?

— Ні, ми повинні перепливти річку, Ліщино, щоб дістатися до он тих полів… і піти ще далі. Я знаю, що нам треба — високе, віддалене від людей сухе місце, звідки кролям видно й чути все довкола. Хіба така місцина не варта далекої дороги?

— Звісно, варта. Але чи ж є де така місцина?

— Є, але тільки не коло річки — ти й сам це добре розумієш. А переправившись через річку, ми будемо підніматися вище й вище. Нам треба жити десь нагорі, щоб довкола було все видно.

— Але ж, П’ятий, навряд чи вони послухаються й зайдуть дуже далеко. І ще таке: ти кажеш усе це і ти ж заявляєш, що зморився і неспроможний пливти?

— Я-то відпочину, Ліщино, а от у Чашечки справи кепські. Мабуть, він поранився. Може, нам доведеться побути тут півдня.

— Що ж, ходімо й поговоримо з усіма. Може, вони й згодяться побути тут. От переправлятися вони ніяк не хочуть, хіба щось налякає та й змусить попливти.

Тільки вони рушили назад, коли це навперейми їм кинувся Кучма.

— Де ви поділися? — вигукнув він. — Ви готові рушати далі?

— Ні, — твердо відповів Ліщина. — Як на мене, то нам краще побути тут до ні-Фрітха. Всі добре відпочинуть, і тоді ми зможемо перепливти до тих полів.

Кучма хотів щось відповісти, але Ожина випередив його.

— Кучмо, — сказав він, — а чом би тобі не перепливти зараз на той берег, щоб вибігти в поле та роззирнутися довкола? Лісок там навряд чи простягається далеко, і ти зможеш роздивитися звідтіля. Тоді ми знатимемо, куди краще прямувати.

— Ну гаразд, — пробурчав Кучма, — в цьому хоч є якесь пуття. Я перепливу цю річку тисячу разів для вас!

Без найменшого вагання він зробив два стрибки до води, пробрів трохи й поплив через глибоке, тихе плесо. Кролі бачили, як він підплив до кущика раннику, закусив зубами одне з цупких стебел, підтягся і виліз на берег. Там обтрусився і гайнув у вільшаник. За хвилину він уже миготів поміж горіхів ген-ген у полі.

— Як добре, що Кучма з нами! — сказав Ліщина Срібному й знов із прикрістю згадав Треару. — Він розвідає для нас усе, що треба. О, дивись, він уже й вертається!

Кучма мчав назад через поле. Після сутички з капітаном Падубом він ще ні разу не був такий схвильований. Стрімголов плюхнувся в воду й щосили запрацював лапами, лишаючи позаду стрілчастий бриж на брунатній поверхні. Ось вихопився на мілке, став лапами на пісок і квапливо заговорив:

— Чуєш, Ліщино? На твоєму місці я не чекав би до ні-Фрітха. Треба негайно переправлятись.