Читать «Емілі з Місячного Серпа» онлайн - страница 27

Мірою того, як вона писала, відчуття болю й приниження минало, аж доки не згасло остаточно. Тепер вона почувалася дуже втомленою, зате майже щасливою. То було вельми потішно — шукати, добирати влучні слова з метою описати, скажімо, дядька Воллеса. А яке задоволення — назвати тітку Рут «опасистою бабою»!

— Цікаво, що сказали б дядечки й тітоньки, якби довідалися, що я думаю про них насправді, — прошепотіла Емілі, пірнаючи до ліжка.

Розділ 5. Найшла коса на камінь

Емілі, на яку нарочито не звертали уваги під час першого сніданку, було викликано до вітальні опісля ранкової кави.

Зібралися всі без винятку — вся чесна компанія. Емілі, коли поглянула на обличчя дядька Воллеса, що сидів у яскравому сонячному промінні, засумнівалася, чи їй вдалося схопити словом його непересічну гримасу.

Тітка Елізабет із поважним, ба навіть суворим обличчям, стояла край стола з якимись папірцями в руках.

— Емілі, — заговорила вона, — вчора ми не змогли вирішити, хто з нас візьме тебе до своєї оселі. Мушу визнати, що ніхто не виявив до цього великого бажання, оскільки ти, під кожним оглядом, поводилася дуже негарно…

— Ох, Елізабет!.. — докірливо мовила Лаура. — Вона ж… вона є дочкою нашої сестри!

Елізабет королівським жестом звела руку вгору.

— Я все владнаю, Лауро. Будь-ласка, не перебивай мене. Як я щойно сказала, Емілі, ми не змогли вирішити, хто візьме тебе під опіку. Врешті-решт, ми пристали на пропозицію кузена Джиммі — розв’язати проблему за допомогою лотереї. На цих-от папірцях написано наші імена. Витягнеш один із папірців, і котрийсь із Мурреїв дасть тобі притулок.

Тітка Елізабет простягнула Емілі папірці. Дівчинка тремтіла всім тілом, тремтіла так сильно, аж не могла витягнути жереб. Це було моторошно: вона сама, своєю рукою повинна стягнути на себе сліпий вирок долі.

— Тягни ж бо, — поквапила тітка Елізабет. Емілі стиснула зуби, закинула голову назад — з обличчям людини, що випробовує долю, — і витягла картку. Тітка Елізабет видобула її з тремтячої ручки і розгорнула. На картці було виведено її власне ім’я: Елізабет Муррей. Ту ж мить Лаура Муррей піднесла носовичка до зволожених очей.

— Добре. Отже, справу залагоджено, — сказав дядько Воллес, підводячись і зітхаючи з полегкістю. — Ну, як хочу встигнути на потяг, то мушу поквапитись. Певна річ, до тих видатків, які тобі, Елізабет, доведеться понести, я з охотою прилучуся.

— Ми, у Місячному Серпі, наразі не жебракуємо, — відповіла Елізабет доволі холодно. — 3 тієї хвилини, коли на мене ляже завдання дбати про неї, я робитиму все, що потрібно. Я не маю звички ухилятися від своїх обов’язків.