Читать «Емілі з Місячного Серпа» онлайн - страница 191

— Не знаю. Тепер мені здається… я бачила сон… бачила матір Ільзи, що йде полями, наспівуючи якусь веселу пісеньку. Було темно… а все ж я угледіла винового туза на її чолі… Ах, тітонько, не знаю… я воліла б не думати про це — сама не знаю, чому.

— Тоді облишимо цю тему, — лагідно сказала тітка Лаура. — Про Божі таємниці краще не говорити.

— А Ільза? Тепер її тато любить її? — з живою цікавістю запитала Емілі.

— Чи любить її?! Та він не знає, як виявити їй своє обожнення! Це наче вибух батьківської любові за довгих дванадцять років байдужості й недбальства.

— Тепер він псує її надмірною поблажливістю, як давніше псував недостатньою увагою, — зазначила Елізабет, увійшовши до кімнати з вечерею для Емілі. Вона чула сестрині слова.

— Треба дуже, дуже багато любові, щоб зіпсувати Ільзу, — засміялася тітка Лаура. — Вона всмоктує всі вияви батькових почуттів, як та губка. Й відповідає батькові любов’ю, близькою до благоговіння. Нема в ній анітрохи образи за довголітнє занедбування.

— Нелегке ж перед ним завдання, — похмуро мовила Елізабет. — За ті дванадцять років дитина просто здичавіла. Тяжко буде виховати її належним чином.

— Любов здатна творити чудеса, — м’яко зауважила тітка Лаура. — Ільза вже давно, як ти, Емілі, здогадуєшся, поривається прийти до тебе з гарячим поцілунком. Не може дочекатися тієї хвилини! Але мусить заждати, щоб не заразитися. Я порадила їй написати до тебе, та вона каже, що воліє і з тим зачекати, аж доки зможеш сама прочитати її листа: не хоче, щоб я тобі його читала. Мабуть, — знов засміялася, радісним сміхом, тітка Лаура, — мабуть, Ільза збирається повідати тобі чимало цікавого.