Читать «Емілі з Місячного Серпа» онлайн - страница 180

У такі хвилини навіть тітка Лаура не була їй опорою і розрадницею. Вона вважала, що в цій дріб’язковій, властиво, справі Емілі має поступитися, аби зробити приємність тітці Елізабет.

— Але ж то не дрібниця! — розпачливо вигукнула Емілі. — То для мене найважливіша річ на світі. Ох, тітко Лауро, я сподівалася, що ти зрозумієш!

— Я розумію: тобі подобається писати, люба, і я не вважаю це шкідливою розвагою. Однак Елізабет твоє писання справляє прикрість, отже, ти повинна їй поступитися. Це не є чимось насправді важливим, це марнування часу, та й годі.

— Ні, ні! — перечила зажурена Емілі. — 3 часом я буду писати справжні книжки, тітко Лауро. І зароблю купу грошей, — докинула, інстинктивно усвідомлюючи, що Мурреї, як завзяті матеріалісти, будь-які цінності вимірюють у грошових одиницях.

Тітка Лаура всміхнулася поблажливо.

— Боюсь, на цій дорозі ти великих статків не набудеш, моя люба. Мудріше було б тим часом підготуватися до якоїсь корисної праці.

Це було прикро, прикро до нестями! Від поєднання ніжності й глупоти (саме так — глупоти) у вдачі тітки Лаури можна було збожеволіти.

«Ах, — думала Емілі з гіркотою, — коли б отой видавець „Тижневика“ надрукував мої поезії, ніхто б не сумнівався в моєму таланті».

— У кожному разі, — радила тітка Лаура, — приховуй від Елізабет, що продовжуєш писати.

Однак цього разу Емілі не могла прислухатися до мудрої тітчиної поради. В певних обставинах вона укладала спілку з тіткою Лаурою, щоб оминути суворі правила життя, встановлені тіткою Елізабет. Але тепер відчувала, що це неможливо, ба навіть негоже. Її творчість мусить бути явною, відвертою — мусить! Вона МУСИТЬ писати новели й оповідання, а тітка Елізабет МУСИТЬ про це знати. Все одно, які будуть наслідки. Вона не могла бути нещирою стосовно самої себе, оскільки тут йшлося про речі засадничі.

І те все вона виповіла в листі до батька, виливаючи йому свою гіркоту, розпач, повіряючи болісні турботи. Емілі не здогадувалася, що пише до нього востаннє. У старій отоманці нагромадилися стоси паперу (більшість листів, написаних Емілі, ми в нашій оповіді не наводимо). Було там чимало оповідей, що стосувалися тітки Елізабет, — переважно негативного характеру. Коли перший біль минув, Емілі не раз намагалася викреслити ті абзаци — занадто гострі, часто несправедливі та чи не завжди надміру суворі. Переживаючи сильні душевні струси, в листах до батька вона виливала почуття, що шукали виходу. Тож перо своє незрідка вмочувала в отруту. Емілі була майстринею витонченої зломовності, як прагнула бути дошкульною. І коли отак «виписувала» свої почуття, їй завжди легшало на душі. Вона забувала про свою журбу.