Читать «Емілі з Місячного Серпа» онлайн - страница 150

Сьогодні отримала від Ільзи листа. Пише, що Майк є батьком кошенят, яких виховує кішка Високого Джона. Либонь, для того, щоб тітка Елізабет їх не втопила. Тож мушу вертатися додому й доглядати цих кошенят. Дістала також листа від Тедді — властиво, кілька малюнків, на яких зображено Ільзу й Перрі, а ще гайок Високого Джона. Роздивляючись ті малюнки, я відчула, як сильно тужу за своєю домівкою».

28 липня

«Батьку, любий, я дізналася всю правду про Ільзину матір. Це так жахливо, що навіть тобі не в силі про це писати. Не хочу вірити в те, що почула, але тітка Ненсі запевняє, що це правда. Не думала, що на світі трапляються такі жахіття. Ні, не можу повірити і не повірю — хай собі кажуть, мовби це правда. Я знаю: мати Ільзи неспроможна була скоїти щось подібне. Це якась огидна помилка. Я така нещасна! Почуваюся так, ніби вже ніколи не бути мені щасливою. Минулої ночі плакала в подушку — так само, як героїні книжок із бібліотеки тітки Ненсі».

Розділ 25. «Не могла це вчинити»

Тітка Ненсі й Каролін Пріст обмінювалися спогадами з літ минулих і тим оздоблювали сірі дні своєї старості. Переповідали одна одній всілякі родинні події в присутності Емілі, не зважаючи на юний вік слухачки. Гомоніли про народини, скандали, трагедії, сконання — про все, що перейшло через їхні сиві голови й старечі серця. І на подробиці не скупилися. Тітка Ненсі особливо кохалася в подробицях. Не забувала нічого, не пропускала й найдрібнішої деталі: гріхи й провини, давно поховані вкупі з грішниками та провинниками, безнастанно викопувалися й ретельно перетрушувалися суворою старою жінкою.

Емілі не могла сказати на певно, чи був їй до вподоби цей нестримний потік спогадів. Так, це було цікаво, навіть захопливо, тамувало її спрагу вражень і знань, але не раз після чергового сеансу одкровень вона поринала в гнітючий настрій, мовби зненацька перед нею розчахнули вікно на бридкий, загиджений краєвид, не призначений для її невинних очей. Як слушно зауважила тітка Лаура, молодість Емілі була до певної міри щитом для незрілої ще душі, проте дівчинка не могла не розуміти й не брати до серця такі скорботні історії, як оповідь про вчинок Ільзиної матері, чию ганьбу, чий біль тітка Ненсі розкрила одного дня пополудні.

Стояла тоді червнева спека. Емілі, підібгавши ноги, лежала на канапі й читала книжку. Надто спекотно було для забав у саду. Емілі почувалася прекрасно.

Велителька Вітрів раз у раз озивалася до неї зі сторони моря, дерева шуміли за вікнами, вкриті білим пахучим цвітом. Вряди-годи пахощі — п’янкі, розкішні — вривалися в кімнату. Світ був чудовим, та й годі. Отримала листа від тітки Лаури, а в нім — новина: одне з кошенят, що їх ростила кішка Високого Джона, чекає на неї в Місячному Серпі. По смерті Зухвалої Сел Другої Емілі була певна, що вже ніколи не хотітиме котика чи кицю. А нині відчула: хоче, і сильно… Добре їй було. Так добре, що з охотою склала б якісь подячні дари на вівтар богів, якби відала про їх існування і про всілякі поганські звичаї.