Читать «Емілі з Місячного Серпа» онлайн - страница 13

— Тату! Тату!.. — закричала вона. І стала щосили гукати Елен.

Елен Грін повідомила Мурреям, коли ті приїхали, що Емілі трималася добре, насправді добре, якщо взяти під увагу сумні обставини. І мала рацію: хоч Емілі, не зімкнувши очей, проплакала цілу ніч, та вранці, витерши сльози з блідого обличчя, стала спокійною і слухняною.

— Тепер ти розважлива, — сказала їй Елен. — Мусимо підготуватися до похорону як належить. Твій татусь був таким навіженим, що застеріг тебе проти мене як старої зайдиголови, — я знаю про це. Не був він приязний до мене, навіть при кінці свого життя. Але я не тримаю на нього зла. Я виконала свій обов’язок. Пані Габбард шиє для тебе чорну суконку, сьогодні ввечері суконка буде готова. Рідня твоєї матері приїжджає ніби о тій же порі, так вони повідомили у своїй телеграмі. Було б добре, якби вони оцінили твій вигляд як пристойний і гідний. Мурреї — люди заможні, вони подбають про тебе. Твій татусь не залишив тобі ні цента, однак і жодних боргів не мав, — велів мені переказати це Мурреям. Ти була вже нагорі — тіло бачила?

— Не смій називати його так! — закричала Емілі з плачем. Вона не могла чути такого брутального слова стосовно свого батька.

— Чого це? Що за чудна дитина! Небіжчиком він виглядає краще, ніж я собі гадала. Такий був худющий! А проте він завжди був цікавим мужчиною, попри свою сухорлявість.

— Елен Грін, — несподівано мовила Емілі, відступаючи на крок назад, — якщо ти скажеш бодай одне слово… такого роду… про мого батька, я накличу на тебе страшне прокляття!

Елен Грін отетеріла.

— Не розумію, в чім річ. Богом присягаюся, не розумію… Але ти не маєш права так розмовляти зі мною, а надто після всього, що я для тебе зробила. Тобі ж буде краще, як Мурреї не почують таких виразів з твоїх уст. Прокляття! Дуже гарно! Оце твоя вдячність!

Очі Емілі мали стражденний вираз. Тепер вона почувалася цілком самотньою, всіма покинутою маленькою істотою, що болісно відчувала брак людського тепла. Та з приводу слів, сказаних до Елен, сумління їй не докоряло — вона й не думала вдавати каяття.

— Ходи-но ліпше сюди, поможеш мені вимити тарілки, — веліла Елен. — Це піде тобі на користь, забудеш про своє горе, а тоді навчишся цінувати людей, котрі заради тебе працюють у поті чола, — принаймні не будеш їх проклинати.

Емілі виразно подивилася на руки Елен і витягла з шухляди рушника для посуду.

— У тебе грубі, пухляві руки, — сказала вона, — кісток не видно зовсім.

— Зате я вмію ними працювати! Огидні речі кажеш, дитино, достоту як твій татусь. Але ти хутко вилікуєшся від своїх вад, якщо тебе візьме до себе тітка Рут.

— Тітка Рут буде моєю опікункою?

— Не знаю, але, гадаю, саме вона повинна взятися за твоє виховання. Вона ж удова і бездітна, навіть пса чи кота не має, а крім того вона жінка при статках.