Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 4

Ільза має тепер шовкову суконку. Ясно-червону. Тітка Елізабет каже, мовляв, доктор Барнлі вдягає Ільзу не за віком і, як на дитину, занадто розкішно. Але ж він прагне винагородити її за той тривалий відтинок часу, коли взагалі не дбав про її одяг. (Я не маю на думці, що Ільза ходила нагою, проте могла б і нагою ходити, якби це залежало тільки од її батька). Нині він робить усе, чого забагнеться Ільзі, — догоджає їй на кожному кроці. Як мовить тітка Елізабет, це Ільзі на користь не піде. Мушу визнати, часом я заздрю Ільзі — трошечки. Я знаю: це негарно, але нічого не можу з собою вдіяти.

Незабаром доктор Барнлі пошле Ільзу до вищої школи в Шрусбері, а пізніше вона поїде на ще ґрунтовніше навчання до Монреалю. Саме тому (переважно) я заздрю їй — не через шовкову сукню. От би й мені тітка Елізабет дозволила поїхати до Шрусбері! Але боюсь, вона ніколи не дасть на те своєї згоди. Вважає, мовби не має права відпускати мене від себе ні на крок, позаяк моя мати була втекла з батьківської оселі. Даремно вона боїться: я не втечу ніколи. Бо твердо вирішила заміж не виходити. Я одружуся з мистецтвом.

Тедді охоче поїхав би навчатися до Шрусбері, але мати йому не дозволить. Не з остраху, що він утече, а тому, що любить його занадто сильно, аби з ним розлучитися. Тедді прагне стати художником; пан Карпентер каже, він геній, тож має спробувати щастя у великому світі. Однак і той, і той остерігаються говорити про це з пані Кент. Вона дрібної статури, здається, не вища від мене, та всі її страшаться, і я — не виняток… Боюся її страшенно! Я завжди знала, що вона мене не любить; відчула її неприязнь уже тоді, як ми з Ільзою стали вчащати до її оселі й бавитися з недужим Тедді. Однак тепер вона достоту ненавидить мене — я певна цього! — і саме тому, що Тедді мене любить. Вона не зносить його почуттів до будь-кого, крім неї самої. Ревнує сина навіть до малярства! Тож нема чого й сподіватися, що Тедді навчатиметься в Шрусбері. А Перрі — їде. Не має й шеляга за душею, але багато працюватиме, відтак подолає всі труднощі. Постановив їхати саме до Шрусбері, бо гадає, ніби тут, у наших краях, легше буде знайти роботу, крім того, тутешнє життя є начебто дешевшим, ніж деінде.

— В тієї старої бестії, тітки моєї Томаси, грошей негусто, — повідав Перрі, — а мені не дасть ні цента, якщо… якщо…

І подивився на мене значущо.

Я геть зашарілася від збентеження, а потім неабияк розлютилася — на себе, за соромливий рум’янець на своїх щоках, і на Перрі, який нагадав мені щось таке, про що не бажала ні слухати, ні міркувати… Це діялося давно: тітка Томаса перестріла мене на стежці в гайку Високого Джона й смертельно перелякала запитанням, чи я згодна, тільки-но виросту, побратися з Перрі. Зажадала від мене обіцянки, що вийду за нього заміж, а тоді, мовляв, вона забезпечить йому гідну освіту. Я нікому про це не сказала — соромилася. Втім, для Ільзи зробила виняток.