Читать «Емілі виростає» онлайн - страница 3

Так любо гортати словник! Це краще, багато краще, ніж лагодити панчохи. Мати б одну пару, тільки одну пару шовкових панчох. Ільза має три таких пари! Батько купив їй аж три, і ладен купити все, що їй заманеться, відколи її полюбив. А тітка Елізабет говорить, мовляв, шовкові панчохи є непристойними. Чого б то? Чого панчоха може бути непристойною, а сукня з такого ж матеріалу — ні?!

Коли вже мова про шовкові сукні… Тітка Джейні Міллборн з Гусячого Ставу (вона не рідня нам, однак усі називають її тіткою) склала обітницю, що не буде носити шовкових суконь, поки всі погани, в цілому світі, не навернуться до християнства. Це страшенно мені сподобалося. Хотіла б я бути такою доброчесною, як вона, але не в силі: надто вже полюбляю усе шовкове. Таке розкішне воно і блискуче! Завжди, невпинно воліла б носити шовкове; якби могла сама собі купувати сукні, маючи для цього достатні кошти, то купувала б саме шовкові. Хоч припускаю, що, тільки згадавши про милу тітку Джейні й ненавернених поган, я відчувала би страхітливі докори сумління. Втім, ще багато років мине, доки стане мені грошей на одну-єдину шовкову сукню, а тим часом я щомісяця жертвую частину свого виторгу від продажу яєць на місіонерську справу. (Нині маю п’ять кур; усі походять од сірої квочки, яку подарував мені Перрі того дня, коли мені виповнилося дванадцять). Як буде змога колись у житті купити собі шовкову сукню, то вже знаю, як вона виглядатиме. Ні чорної, ні бронзової, ні блакитної барви, не буде вона й стриманого, практичного кольору — такого, який віддавна вподобали Мурреївни з Місячного Серпа, — о ні! То буде плаття з шовку, що міниться, — блакитне за певного освітлення й срібне за іншого — немов присмеркове небо, яке споглядаєш крізь шиби, запушені памороззю. Де-не-де буде оздоблено мереживом, подібним до тих невеличких сніжних пір’їн, що нині облипають моє вікно. Тедді обіцяє намалювати мене в тій сукні, а портрет назвати: „Крижана дівчина“. Тітка Лаура на це посміхається і мовить ласкаво, ніжно, з особливими інтонаціями, які, правду казати, сильно мені не подобаються, навіть у любої, милої тітки Лаури:

— Яка ж тобі користь, Емілі, з такої сукні?

Не про користь ідеться. Я почувалася б у ній так, наче була тільки часткою самої себе, а втім найкращою часткою, без домішки сірої, нудної буденщини. Я повинна мати бодай одне таке плаття у своєму житті. А до нього шовкову нижню сорочку й шовкові ж панчохи!